Покалічили у школі

За словами батьків, їхнього десятирічного сина старшокласники так побили, що школяреві зробили вже дві операції.

Нині учень 4-Б класу Сторожинецької школи №1 Богдан Турчиняк перебуває в реанімаційному відділенні Чернівецької міської дитячої лікарні. Хлопчик пережив уже дві операції, температурить. Із батьками розмовляє пошепки. З Богданчиком уже місяць перебуває його мама Тетяна Борисівна. Батько щодня двічі добирається до них зі Сторожинця. Шукає грошей на ліки, адже лікування вартує тисячі гривень. У хірургічному відділенні всі знають, що трапилося з маленьким пацієнтом. І допомагають пані Тетяні хто чим може, а ще висловлюють своє обурення щодо цього випадку.

"УЗД показало, що в Богданчика вся черевна порожнина в крові"

– Богданчик – єдина в нас із чоловіком дитина. Важко мені давалася вагітність – довго лежала на збереженні, зате хлопчик народився на славу: енергійний, спортивний, відмінник у навчанні, – розповідає Тетяна Турчиняк. – І ось через чужу злочинну байдужість ми ледь не втратили сина. Перед тим, що сталося, Богданчик тиждень хворів. У понеділок, 25 лютого, він пішов до школи. А я – на нову роботу, влаштувалася продавцем в один із кіосків. Якби знала, що станеться, ще того дня не пускала б його на навчання. Коли ввечері прийшла додому, син ні на що не скаржився. Поводився нормально, повечеряв, зробив уроки. У вівторок теж жодних змін, крім однієї: Богдан прийшов додому без шапки. Як з’ясувалося пізніше, діти її десь заховали в школі: наступного дня я знайшла його головний убір у шафі шкільного гардероба. Саме тому в середу ми й пішли з Богданчиком до школи разом. У класі він сів за останню парту й раптом поскаржився на те, що йому зле. Спочатку я подумала, що він отруївся сніданком, але цього не могло бути, бо їжа була здоровою, ми навіть чай пили без цукру.
Почувши скарги сина, на нас почали озиратися діти. Пролунав дзвінок на урок. До класу зайшла вчителька. Богданчик почав сильно блювати. Ми прибрали. А потім пішли додому. Якби знали, в чому причина, відразу викликала б швидку допомогу. Натомість усе ще вважала, що це харчове отруєння. Додому йти добрий кілометр. Кожні двадцять метрів Богданчик ставав на коліна й дуже сильно блював. Нарешті попросив мене, щоб викликала "швидку". Сказав, що не зможе самостійно вийти на третій поверх, на якому знаходиться наша квартира. Чоловік взяв таксі, і ми відвезли сина до місцевої поліклініки. А там – черги, треба стояти в них годинами. Зрештою взяли аналізи й скерували в інфекційне відділення, хоча треба було зробити ультра­звукове дослідження: лікарі теж подумали на харчове отруєння. Але навіщо думати, коли є УЗД ? Усю ніч із сином ми не спали, він отримав чотири системи. Вранці ж у четвер аналізи виявилися поганими, зокрема в крові було забагато лейкоцитів і білку. Викликали хірургів. Я почала вимагати, щоб дитину відправили на УЗД. Знову взяли аналізи. Змарнілого сина понесли на обстеження, яке пройшли без черги – допомогла наш дільничний лікар. УЗД показало, що в Богданчика вся черевна порожнина в крові. Не було зрозуміло, який саме орган кровоточить. Сина вирішили терміново відправити до Чернівців. На "швидку" чекали три години – була на виїзді, але водій трапився класний: їхав швидко. У Чернівцях у палату до Богданчика збіглося восьмеро лікарів. Казали, що такого тяжкого випадку в їхній практиці не було. Мовляв, від падіння таких травм не може бути – "хтось допоміг". Припустили, що якби на день запізнилися з госпіталізацією, ми могли б втратити сина.

Запам’ятав
лише кросівки

За словами матері, напередодні операції Богданчик розповів, що травм йому завдав хтось зі старшокласників.

– Син сказав, що 25 лютого перед третім уроком він біг у їдальню попити води, а коли повертався, на сходовому майданчику між першим і другим поверхами школи його хтось вдарив у спину, – продовжує Тетяна Борисівна. – Запам’ятав лише кросівки великого розміру. Деякі школярі молодших класів бачили це побиття: нібито сина бив ногами один зі старшокласників, а двоє інших сміялися із цього й кепкували. Тиждень тому Богданчикові зробили другу операцію, була професорська консультація. Ми вдячні всім лікарям та медсестрам, які долучилися до порятунку сина, а особливо велике спасибі хірургу Миколі Хомі. А ще завдячуємо нашим благодійникам, які допомогли коштами на лікування. З аналогічною місією побували в нас класний керівник Богдана та представниця батьківського комітету.

– Як ви гадаєте, чому вашого сина побили ?

– Тепер довідалася від батьків, що хлопчики молодших класів змушені бігати до вбиральні, яка знаходиться на вулиці, далеченько від школи. А там старшокласники палять, пиячать, а щоб менші про це не розповідали учителям чи їхнім батькам, б’ють їх. Тому хлопчики з молодших класів бояться бігти до туалету на вулиці, змушені терпіти природну потребу. Що цікаво: для дівчаток із молодших класів туалет знаходиться в приміщенні школи, як і для вчителів. Чому так? Може, потрібно облаштувати вбиральню для вчителів теж надворі – тоді, може, у школі не було б "дідівщини"? Син же нам нічого вдома не розповідав, бо не хотів, щоб однокласники називали його "шісткою". Зізнався, що торік старшокласники кинули його вниз головою в снігову кучугуру, а ще раніше намагалися гасити запалені сірники в руки.

– За мої 33 роки педагогічного стажу це перший такий випадок, – ділиться Любов Белінська, класний керівник 4-Б класу Сторожинецької школи №1. – У класі шестеро хлопчиків, завжди казала їм ходити до вбиральні не поодинці, а парами. Богдан – відмінник, старанний хлопець. Перед тим, як потрапив до лікарні, тиждень хворів, є відповідна довідка. Від чого в Богдана такі травми, наразі не знаємо. До школи приходила міліція, опитували учнів і вчителів.

Свою позицію щодо описаної події могла би висловити директор школи Олександра Береговенко, але зустрітися з нею не вдалося: жінка повідомила по телефону, що перебуває у відпустці.

– У школі поширюють чутки, що син сам впав, – каже Володимир Турчиняк, військовий пенсіонер. – Міліція теж повелася пасивно. Коли пішов скаржитися, то в одному з кабінетів на мене накричали, мовляв, не заважай працювати. А один з офіцерів повідомив, що опитував Богдана тоді, коли той був… на операційному столі. Нині слідство ніби ведуть, але чекають остаточного медичного висновку. А в історії хвороби він такий: "Закрита травма органів черевної порожнини. Гематоми великого сальника. Забій підшлункової залози. Серозно-геморагічний перитоніт".

– Стан здоров’я хлопчика покращився, але ще потрібно лікуватися, – констатує хірург Микола Хома.
Як нам повідомили в Сторожинецькому районному відділі внутрішніх справ, наразі відкрили попереднє кримінальне провадження. 
Василь Гринюк