Чернівчанка Наталя Скакун кілька місяців працювала у серйозній фірмі в Москві. Незважаючи те, що жінка отримувала майже чотири тисячі доларів (має вищу технічну освіту), залишитися не змогла. Хоча вже почала звикати і до загонів поліцейських із собаками, які патрулюють вулиці, і до парканів на кожному кроці...
Центр Москви обгороджений парканами
– У них – військова держава. У нас – спокійніше. Приїжджаєш – одразу розумієш, що щось там не те.., – розповідає Н. Скакун. – Наприклад, там майже ніде не бачиш урн. Тому недопалки вони викидають на тротуар. Кажуть, що українців так і вирізняють: ми шукаємо урни.
Дуже багато поліції. Ходять загонами, із собаками. У метро можуть бути три вагони лише з поліцейськими. Це лякає. Чомусь стає холодно і неприємно... Без документів у місто виходити не можна, бо будь-якої миті можуть перевірити реєстрацію. Реєстрацію зробити важко – навіть за гроші це відбувається дуже довго. Всіма силами чинять перешкоди.
Поліцейські вразили мене зовнішнім виглядом. Виникає враження: коли їх беруть на роботу, не вимагають від них проходження медичної комісії. Криві, косі... Майже кожен із якимось зовнішнім дефектом. Але одягнуть костюм і ходять сповнені почуттям власної значимості.
На кожному кроці – паркани. Центр Москви обгороджений, і пересування обмежено: туди – не можна, сюди – заборонено, поліцейські, автозаки, автобуси. Містом розклеєні наклейки "Перемогли Гітлера – переможемо і Путіна", плакати "Дежавю", "Ми повернулися в СРСР".
Хочуть свободи. Так розумію, здебільшого у Москві. З ким спілкувалася – дуже розумні. Кажуть, революція... А мені смішно, бо сказала, що у них буде або війна, або... нічого. Але вони все одно сподіваються. Це виглядає смішно, порівняно з нашою Помаранчевою революцією, бо у них на запланований Марш мільйонів у білому одязі прийшло зовсім небагато – це у Чернівцях такий мітинг міг бути. Якось в’яло все, але органи влади занепокоїлися, і тепер всюди поліцейські.
З ким розмовляла – захоплюються Помаранчевою революцією і розповідають, що хочуть зробити таку саму. Що ми вже ближче до Європи...
"Ніколи
не розмовляйте
з незнайомцями!"
Той, хто працює у Москві, заробляє шалені гроші – це міф. Зарплата насправді вдвічі вища, ніж у Києві (3-4 тисячі доларів), але товари і послуги – також удвічі дорожчі. Метро – шість гривень. Щоб посидіти у гарному місці, потрібно щонайменше 600 гривень. Коктейль – 150 гривень. Якісне пиво – 70-80 гривень. Оренда трикімнатної квартири за 40 хвилин їзди від центру на метро – 1,5 тисячі доларів.
– Ті, хто хоче щось заробити, працюють стільки, що вільного часу залишається лише на кількагодинний сон. Оскільки ще кілька годин проводять у метро дорогою на роботу і назад. Впадає у вічі те, що у метро ніхто ні на кого не дивиться. Усі рухаються, як роботи. Ніхто з тобою не заговорить. Мені здається, що навіть, якщо оголеним зайдеш у метро, ніхто не зверне увагу. Мегаполіс. Багато хто читає у метро, навіть на ходу.
Пити алкоголь на вулиці там можна. Випивають навіть у метро, повертаючись із роботи. Тим часом здійснюють суворий контроль, щоб не продавали алкогольні напої міцніші за 5 градусів після 23.00.
Тому народ поспішає запастися алкоголем до часу "Х". Ми якось купували пиво за чотири хвилини до часу "Х", і увесь магазин вболівав: охоронець біг до вітрин, щоб швидко відкрити нам їх, дівчата з каси кричали: "Васю, давай!!!", забули про свої покупки і вболівали покупці...
Москвичі, з якими працювала, тепло ставляться і до України, і до українців. Багато хто хоче поїхати до Києва, кажуть, що у нас щирі люди...
Були моменти, які, на мій погляд, в Україні не могли б трапитися. Ми з друзями вболівали за Україну під час матчу із Францією в одному з пабів. Вболівали гучно, з пивом і весело. Коли наші програли – ми сумні пішли до виходу. А в спину летить від трьох чоловіків, які за вечір з’їли відро креветок і випили стільки ж пива: "Ну чьо? Україна – чемпіон?!" І заливаються від сміху... Я заледве стрималася. Мені здається, наші так не зробили б...
Москва виглядає гарно. Висотки сталінські гарні здалеку, а підходиш – дуже страшно… Як у "Володарі кілець". У них манія гігантизму. Храм Христа Спасителя такий величезний, що зсередини виглядає, як площа.
На Арбаті багато туристів і страшенно все дорого. Є стіна Віктора Цоя, розписана словами пісень. Навколо – багато старих рокерів, які п’ють пиво. Час від часу вигукують: "О-о-о! Звезда по имени солнце!!!"
Москва – єдине місто світу, в якому "Макдональдз" написано не англійською, а російською мовою. Коли я замовила там "мілк-шейк", вони сказали, що у них такого немає. Можуть запропонувати... молочний коктейль... Коли засміялася, хлопець на касі так і не зрозумів чому…
Приємно вразила велика кількість культурних подій: виставки, бієнале... Була на Московському кінофестивалі: грандіозний зал кінотеатру "Октябрь", публіка творча, продюсери ходять... Квиток на перегляд одного фільму – 100 гривень.
На Патріарших прудах вже немає трамваю… Вже й олії ніде розлити… (у книзі Булгакова "Майстер і Маргарита" олію на трамвайних шляхах розлила Аннушка, – авт.).
Встановили табличку: силуети Бегемота, Воланда і Коров’єва зі словами: "Ніколи не розмовляйте з незнайомцями!"
Юлія Боднарюк
