У пам’яті – вічно живі

Публікації
2 350
0
У пам’яті – вічно живі

У квартирі колишнього учителя географії з Новоселиці Олексія Риндюка – десятки різних документів, книжок, папок із листами. Господар, незважаючи на поважний вік (а йому за 80), продовжує працювати з ними. Олексій Іванович уже півстоліття займається пошуком родичів фронтовиків, які загинули і яких поховали у Новоселиці.


Мати побувала на могилі сина через 30 років

Почалося все з того, що, перебуваючи якось у міському парку, Олексій зупинився біля братської могили. Почав вивчати прізвища загиблих. І раптом замислився: "А чи знають їхні родичі, що вони тут спочивають?" Потім писав листи у різні архіви, школи, військкомати. А невдовзі створив і загін юних слідопитів.

– Коли з’явилися перші результати, дуже зрадів, бо зрозумів, що робимо благородну справу, – розповідає Олексій Риндюк. – У селі Триліси, що на Київщині, мешкала сім’я Ткаченків. Під час війни голову сім’ї, машиніста, фашисти спалили живцем у топці паровоза. Сини Віктор та Володимир воювали на фронті. Перший загинув під Берліном, а від другого, лейтенанта, залишилося у матері лише фото і коротке повідомлення про загибель. А коли отримала лист із Новоселиці, одразу вирушила в дорогу.

Під час війни про смерть загиблих так і не повідомили їхніх родичів. Серед них була і родина майора Михайла Іванова з Макіївки, що на Донеччині. Його вважали зниклим безвісти. Лист від нас надійшов в одну з тамтешніх шкіл. Школярі віднесли його дружині офіцера, Поліні Леонтіївні. Жінка так розхвилювалася, що знепритомніла. Невдовзі вона разом із дочкою написала вдячний лист за звістку про чоловіка. А потім вони приїхали у Новоселицю.

Досі у Новоселицю навідуються і рідні загиблого солдата Аникія Лановенка. 1976 року від його родичів Олексій Риндюк отримав дивну посилку: в ній були клубні жоржини і лист, у якому йшлося про те, що Аникій дуже полюбляв милуватися цими квітами і просив посадити їх на могилі. Жоржини і нині тішать око своїм цвітом.

У Грузії гостював місяць

Цікава історія сталася під час пошуків родичів старшого лейтенанта Григорія Коберідзе, грузина, який був парторгом батальйону. У боях біля Сучави підрозділ із 300 осіб потрапив в оточення – загинув командир. Командування взяв на себе Григорій. Він зумів вивести товаришів із пастки, але сам загинув. Поховали офіцера у Новоселиці. До війни він був головою сільради і мав велику родину: брата, сестер, дружину Ніно із синами Георгієм, Важею та Нугзаром із невістками й онуками. Родичі не знали обставин загибелі Григорія. Тому, коли директор місцевої школи Ніно Лобженідзе отримала новоселицький лист і відправила хлопчика Зазу, онука загиблого фронтовика, додому за бабусею, остання не могла й здогадатися про причину виклику. Ніно Коберідзе гарно одяглася і, гублячись у здогадах, пішла до школи. В учительській на неї вже чекав весь педколектив. Директор вручила їй букет квітів зі словами: "Ти щаслива, твого знайшли! А мого так і немає..." Вдома Ніно зібрала всю родину, розповіла про звістку. Невдовзі Олексій Іванович отримав повідомлення про те, що у Новоселицю приїдуть 11 родичів Григорія Коберідзе. Гості летіли двома літаками: "Тбілісі – Київ" та "Київ – Чернівці". Хоч надворі був травень, грузини везли із собою черешні, вишні, овочі та курдюки вина. У Чернівцях гостей зустрічали директор школи №1 Дмитро Бідюк з учнями. Квіти, теплі обійми, сльози. І запитання: "А де той Олексій, який знайшов нас?" Та сталося так, що того дня учитель не зміг зустрітися з ними. До готелю пішов наступного дня. На сходах стояв молодий грузин. Олексій Іванович підійшов до нього і запитав:

– Цікаво, ви хто: Нугзар, Георгій чи Важа?

– А ви звідки нас знаєте? – здивувався юнак.

– Я Олексій, – відповів учитель.

Пізніше з’ясувалося, що грузини по черзі чекали надворі на Олексія Івановича всю ніч!

– Родина Коберідзе 1981 року запросила мене разом із дружиною Валентиною до себе в гості, – ділиться слідопит. – Сподівалися на кількаденну поїздку, а вийшов місяць. Щодня о 05.00 на нас у дворі чекала машина.Їздили всією Грузією, всіма історичними місцями.

Олексій Іванович налагодив зв’язки й із родичами Василя Шкіля, Героя Радянського Союзу, який визволяв Новоселицю. Саме завдяки Олексію Івановичу іменами Коберідзе та Шкіля тут назвали дві вулиці. Учитель у рідній гімназії заснував і продовжує поповнювати експонатами краєзнавчий музей. Тут почесне місце посідає відділ, присвячений війні. Тут є дані про сім’ї загиблих прикордонників. А з 34 воїнів, викарбуваних на меморіалі, про 17 є їхні біографії, фото, листи від рідних та близьких.

За свою працю Олексія Риндюка удостоїли звання "Почесний громадянин Новоселиці".
Василь Гринюк, Ірина Іванова
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм ім'ям.

0 коментарів

Ваше ім’я: *
Ваш e-mail: *
Код: Натисніть на зображення, щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Введіть код:

Читайте також

23:00
Завтра відбудеться історичний матч "Буковина" - "Вікторія": дорожчі квитки уже розібрали
22:45
У чернівецькому храмі УПЦ релігієзнавця обізвали дурнем за зауваження про зміст молитовників
22:17
Не стало буковинця, який 40 років возив рятувальників гасити пожежі
22:00
"Не цінуємо своїх": мандрівниця розкритикувала захват візитом ведучого Комарова на Буковину
21:41
Якому знаку зодіаку пощастить 1 квітня
21:21
"Клята війна": стало відомо про загибель захисника із Буковини Геннадія Рясова
20:59
В застосунку "Дія" з'явився новий розділ: для кого він призначений
20:35
В Україні знизять ціни ще на понад сотню ліків

Колонка

Читають Коментують

Свіжий номер

Афіша

політика, влада

економіка

здоров'я

культура

спорт

Каталог фірм