Що перше впадає в очі гостям Чернівців? Які претензії до вокзалів мають туристи нашого міста? Якими бачать Чернівці наші гості?
Щоб з’ясувати це, кореспонденти "МБ", перевтілившись у туристів, вирушили до залізничного вокзалу та автовокзалу Чернівців.
"Поїсти? Йдіть
до "Петровича"!"
Перше, на що натрапляємо на залізничному вокзалі, – зачинений безкоштовний туалет. Використати його за призначенням шансів мало, адже більшість часу там триває прибирання.
Запитуємо у працівниці вокзалу, яка проходить повз, чи працює туалет. Вона проходить повз, не глянувши на нас. Таксист, який палить неподалік, відповідає за неї:
– Якщо двері відчинені – значить працює, якщо зачинені – не працює. Ви краще йдіть у платний всередині. Той туалет постійно відчинений.
Вивчаємо розклад санітарних годин на дверях безкоштовної вбиральні. Перерви на прибирання там тривають від 40 хвилин найкоротша і до п’яти годин найдовша. Якщо вірити розкладу, прибирають там сім разів на добу. Загальний час прибирання – 11 годин. Напевно, там все чисто й охайно. Шкода, що двері зачинені. Зате великими літерами написано, що туалет працює цілодобово.
Далі намагаємося знайти кафе чи ресторан, щоб присісти і за чашкою кави обговорити важливі справи. "Ресторану тут немає, – розчаровує нас один із відвідувачів вокзалу. – Пройдіть ліворуч від центрального входу – там має бути кафе".
Однак і буфету на пероні, в якому ще торік продавали пиріжки і запарювали "Мівіну", вже немає. Вивіску зняли, а двері опломбували. Запитуємо у привітної працівниці вокзалу, де неподалік є кафе, щоб можна було посидіти і зачекати на потяг.
– Тут колись було кафе, – каже дівчина, – але воно було нерентабельним, тому й закрили. Можна перейти через дорогу й "У Петровича" нормально посидіти, попити кави, поїсти. А якщо комусь хочеться, то й випити можна. А ще можете піднятися вулицею – там магазин буде, а за ним – кафе.
Йдемо до довідкового віконця, щоб запитати, чи можна десь переночувати, якщо на потяг запізнишся. Нас направляють у готель "Вокзал".
Невеличким холом готелю ходить дівчина і бурхливо розмовляє по мобілці. Підходимо до рецепшна. Дівчина гукає з іншого кута:
– Ви щось хотіли?
– Хотіли поцікавитись цінами.
Дівчина заходить за стійку і, не відриваючи від вуха мобілку, вказує нам на роздруківки.
– Скільки у вас вільних номерів? – запитуємо.
– Давай, бо в мене тут люди, – завершує розмову дівчина і починає пояснювати. – Всього у нас 37 місць. Дво- та тримісні номери. Коштують по 80 та 78 гривень з людини відповідно.
Протягує ключ від одного з номерів і пропонує оглянути.
Підіймаємося на другий поверх. На щойно вимитому сходовому майданчику –різкий запах хлору. У номері все ніби чисто. Заночувати – те, що треба.
Повертаємося до адміністратора.
– А поїсти у вас десь можна?
– Можна у "Петровича" навпроти. Або, якщо хочете, можете продукти принести із собою. На першому поверсі є кухні. Там є електроплити та холодильники.
"Домовляйтеся
з водіями або їдьте попутками"
Автовокзал журналістів "МБ" зустрів теж не надто привітно. Вранці у Чернівцях – злива. Сховатися від неї на пероні вокзалу неможливо. Недобудовані конструкції над платформами наразі без дахового покриття. Тому доводиться мокнути.
Підходимо до торгової лавки, щоб замовити каву. Виявляється, тут готують й еспресо, й американо. На прилавку від дощу мокнуть солодощі та пиріжки. Поблизу з візочком стоїть жінка, яка горлає на весь вокзал: "Гарячіє піражкі!"
Підходимо до вікна касира. Хочемо придбати квиток на автобус на невелику відстань. Скажімо, до села Бояни.
Однак знервована жінка здивовано відповідає:
– Ми на такі малі відстані квитки не продаємо!
– А чим добиратися туди? – запитуємо.
– Не знаю. Домовляйтеся з водіями або їдьте попутками.
Довелося йти до водіїв маршруток. Виявилося, домовитися за безквитковий проїзд до Боян неважко. "Платіть по п’ять гривень із людини, – каже водій. – Але мусите дочекатися, доки в автобус сядуть всі, у кого є квитки. Нині можуть перевіряти, тому не дуже тут "маячте". Якщо пощастить, поїдете сидячи".
Зустрічаємо гостя, який приїхав до нашого міста зі Львова. 35-річний Володимир чекає на своїх знайомих чернівчан у залі очікування.
– Вперше побував на вашому автовокзалі, – ділиться враженнями львів’янин. – На жаль, враження негативні. Підлога коридору автовокзалу брудна, в калюжах. Протухлі запахи невідомого походження, які поширюються приміщенням – без претензії на європейськість вокзалу.
Гість Чернівців із Полтави Денис СКРИЛЬ теж поділився враженнями від автовокзалу:
– Цей вокзал помітний – поблизу будівлі розташована велика стоянка автобусів. На місцях очікування на автобуси –характерний запах від безхатченків. Пасажири на кріслах спали, їли, а деякі, напевно, навіть жили. Інвалід на милицях просила грошей на їжу. А ось знайти туалет виявилося не так просто. Підійшов до однієї жінки, яка розповіла, що автовокзал невдовзі перенесуть із цієї будівлі. Бо вона стара і місця тут мало.
– Пройшовши ряди автобусів та перестрибнувши величезні калюжі, дістався платного туалету, – продовжує Денис. – Вхід коштує гривню 50 копійок. Досить творчо підійшли до інтер’єру – це був перший у моєму житті туалет загального призначення, у якому побачив картини та квіти. Автовокзал загалом справив гнітюче враження, тому радію, що в Чернівцях його незабаром змінять. Залишається лише побажати, щоб він був кращий за сучасний.
Редакція "МБ" готова вислухати думки керівництва вокзалів щодо того, що тут планують зробити для покращення умов для пасажирів та туристів найближчим часом.
Михайло САЛІТРА, Микола КОБИЛЮК
ДУМКА
Степан ГРИЦЮК,
письменник зі Львова:
Уже років сім до Чернівців прибуваю винятково легендарним 76 потягом, тому говорити можу тільки про залізничний вокзал. Споруда справді стара і гарна, але давно потребує капітального ремонту. Але цей шанс вона, напевно, надовго втратила зі смертю колишнього міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпи. Пригадую, незадовго перед самогубством він запустив програму реконструкції вокзалів. Встиг відремонтувати залізничні ворота у Франківську, Коломиї і навіть Снятині. Але до Чернівців, мабуть, черга не дійшла. На щастя, моя теща живе за 10 хвилин від нього, тому на вокзалі ніколи не зупиняюся. Ще одна проблема – відсутність переходів між коліями. Такого, напевно, немає ніде у світі, бо коли якийсь потяг прибуває на перший перон, то на інші люди змушені бігти, обминаючи його, ще й по рейках. З боку, щоправда, це виглядає смішно, але небезпечно і важко. Особливо, якщо у вас багато клунків, а вік – за 50".
