У "Молодому буковинці" у публікації "У селі Ольги Кобилянської не вірять, що брат убив брата за землю" (від 24 листопада 2011 року) прочитав цікаві інтерв’ю Родіки Жижиян і Яноша Дана про ту давню сумну подію в селі Димка. Вони визнають, що Михайла справді вбили, але це зробив не Сава.
Працюючи над докторською дисертацією і монографією "Сільське господарство Буковини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)", я фахово досліджував аграрні відносини у буковинському селі, процес малоземелля селян і виникнення на цьому грунті конфліктів, кривавих драм за землю серед односельчан, навіть серед рідних людей. У тодішніх україномовних і німецькомовних газетах виявив непоодинокі такі факти.
Вважаю за можливе навести окремі з них. Тим більше, що незабаром у нас буде вільний ринок землі.
"Син вдарив 66-річного батька сокирою"
Наприклад, у селі Мамаївці довго тривав спір між трьома братами за шматок поля. Один із них не захотів більше чекати й у квітні 1862 року самовільно почав його орати на свою користь. Прибули розлючені брати і в жорстокий спосіб забили брата на смерть.
У місті Сторожинець двоє синів господаря Г. Г. (прізвище не зазначено) сперечалися за одну ниву. Молодший брат вважав, що за законом то його земля, й у травні 1863 року почав її орати. Прибув старший брат, схопив істик і забив ним брата до смерті.
15 січня 1873 року в селі Магала син Георгій Букатар вбив свого тата Івана Букатаря, щоб заволодіти 1,5 йоха (0,9 га) землі. За це його засудили до повішання. Подавав апеляцію. Остаточний присуд невідомий.
В аналогічний спосіб "вирішили земельне питання" у ніч з 20 на 21 листопада 1880 року в селі Волока (невідомо, над Черемошем чи над Дерелуєм). Там син Думітраш Гурамак вбив за землю свого батька Івана Гурамака.
Справжня трагедія сталася у квітні 1881 року в одному із сіл (не зазначено назву). Олекса Дам’ян під час поділу городу і встановлення огорожі між своєю і батьківською частиною зайшов у гостру суперечку з татом Николаєм Дам’яном, почалася бійка. Син вдарив 66-річного батька сокирою. Той через кілька днів сконав у тяжких муках. Через півгодини від такого потрясіння померла його 60-річна дружина. Через скоєне передчасно народила мертву дитину дружина Олекси Дам’яна. Вбивцю засудили.
У селі Топорівці селянин Николай Козуб у січні 1890 року в суперечці за спадщину вбив свого двоюрідного брата.
Тривалий час сперечалися у селі Буда за спадщину селяни Дьордій Безан і Дмитро Ясенюк. В одній із таких суперечок на початку жовтня 1895 року Д. Безан схопив сокиру і так вдарив Ясенюка по голові, що той впав трупом.
Подібна трагедія сталася через місяць того ж 1895 року в Заставні. Там жили по сусідству Василь Зеленюк і його зять Дмитро Остапович. Останній купив у тестя город, відділений парканом. Коли зять для якихось потреб почав відривати дошку від огорожі, тесть так вдарив зятя, що той спустив дух.
"Ви, власть імущі! Робіть щось…"
Відбувалися й суїциди на земельному грунті. Селянин Онуфрій Григоряк у селі Конятин довго сперечався за межу з селянином Юрієм Плегуцою-Мачущаком із села Довгопілля. Судилися 1897 року. Виграв процес більш спритний Плегуца і після цього всіляко ображав Григоряка. Той не витримав знущань і перерізав собі горло бритвою.
У Заставні 6 листопада 1901 року Іван Хортюк убив свого батька Сандика Хортюка і мачуху Катерину Хортюк за те, що вони не хотіли наділити його грунтом (полем).
26 лютого 1905 року 20-літній парубок Захарій Дробот, який хотів одружитися і вимагав від мами певного майна, наділу, а та не погоджувалася, схопив сапу і завдав матері смертельний удар... Мабуть, досить.
Та читач має право запитати: а чому в цій кривавій хроніці не згадується про вбивство брата Савою Жижияном? Мені таке повідомлення в газетах не траплялося. Обов’язково занотував би. У монографії про це вбивство згадую, посилаючись на повість О. Кобилянської "Земля".
У зв’язку з цим постає питання: чи помилялася письменниця, відображаючи у художньому творі таке явище, як вбивство за землю. Ні! Не помилялася. Як видно із наведених даних (а письменниця газети читала, крім них, багато чого чула), вбивства за землю були, й непоодинокі.
Чому? Бо після аграрної реформи 1848 року минуло більше півстоліття. Сільське населення збільшилося в 1,6 разу. Одержані за викуп дрібні селянські наділи дедалі більше дробили через наділення батьками своїх дітей, які одружувалися. Вкрай потрібна була нова земельна реформа.
О. Кобилянська своїм твором нагадувала владі, закликала, волала: "Ви, власть імущі! Робіть щось, бо людські істоти опускаються до взаємного винищення через дедалі більше звуження єдиного їхнього засобу виживання – землі!"
Письменниця не була одинокою у порушенні цього питання. Тодішні газети вміщували різні проекти аграрної реформи, яку австрійський уряд не збирався здійснювати.
О. Кобилянська, знаючи про згадані нами сумні факти, можливо, хотіла досягти більшої переконливості свого твору, взявши за основу реальний, на її погляд, конкретний факт, про який так багато було у тому селі розмов, чуток. Але чи був тоді цей факт належно до кінця з’ясований шляхом ретельного судового розслідування і вироку? Звільнення Сави через недоведення тодішнім судом факту злочину, за логікою, мало б свідчити на його користь.
Та можливі уточнення у цьому зв’язку не знижують значення соціально-психологічної повісті "Земля", у якій в художній формі об’єктивно відображено одну з пекучих проблем буковинського села на зламі ХІХ-ХХ століть. Зрештою, з цього приводу можна й подискутувати. Можливо, у когось є якась достовірна інформація.
Василь Ботушанський,
доктор історичних наук, професор ЧНУ
