За останні п’ять років із буковинських сіл збирачі старовини вивезли сотні давніх вишиванок та побутових старовинних речей. Точну цифру неможливо встановити. Тепер ці скарби – у приватних колекціях, часто іноземних. Скуповують народні речі за копійки, хоча насправді коштують вони уп’ятеро-удесятеро дорожче.

Кореспонденти "МБ" здійснили експеримент – об’їздили кілька сіл Буковини, вдавши колекціонерів. Наскільки люди цінують "давнє народне"?

150-літня вишиванка – за 200 гривень

Коли об’їжджали села, потрапили в Тарашани на Глибоччині. Підходимо до хатинки. На подвір’ї біля колодязя стоїть бабуся в давній народній хустині (чорну тканину прикрашають блакитні квіти).

– Ми приїхали із Чернівців і шукаємо в людей у селах старовинні речі, хочемо купити їх, – зауважую. – Чи є у вас, наприклад, давні вишиванки?

– Ходили селом років п’ять тому й поскуповували в людей, – відповідає 80-літня пані Марія. – Більше купували давні сорочки, вишиті нашим візерунком. Ми не продали, щоби внучка мала в чому виступати. У нас немає багато давнього народного.

До нашої розмови приєднується донька пані Марії Родіка МАГАС. Підтверджує, що років п’ять тому в селі скуповували давні речі. Вони не продавали їх, а інше, наприклад, гасові ліхтарики, викинули... на смітник. "Хто таке старе тримає вдома?" – дивується Родіка Магас.

Доки говоримо, пані Марія виносить із хати давню довгу полотняну вишиванку, яку їй ще колись вишила мама. Сорочці приблизно 150 років. Ми запитуємо, яку ціну назвали би, якби довелося продавати.

– Гривень двісті, – розмірковує пані Родіка. – Знаю, що сусіди коротші давні сорочки продавали за сто!

– Насправді сорочка може коштувати в разів сім більше! – зауважую.

– Та ви що?! – дивуються жінки.

– Не продавайте народний скарб. Насправді ми – журналісти, робимо експеримент. Що змусило би вас продати давню вишиванку?

– Життя важке, багато грошей іде на кредит, ми будуємося, – сумно зауважує бабуся Марія...

За метрів сто від хати пані Марії – Будинок культури. У ньому є невеличка бібліотека, у який бібліотекар Надія Бучковська в куточку виставила на показ давні речі з горища її бабусі. Тут старі ікони, давня скриня, тайстра, килими...

– Сподіваюся, із цього куточка колись буде музей, – розповідає пані Надія. – Я попросила школярів, щоби в бабусь попитали за старі речі, які можна дати до музею. За два роки ніхто так і не відгукнувся...

Власниця музею випереджає колекціонерів

Болить душа за вивезені народні скарби й поетесу Віру Китайгородську.

– Бачила на власні очі, як у селах на Глибоччині стояв автобус – приїхали скуповувати старі речі. Що тоді назбирали й куди воно виїхало, сьогодні це вже ніхто не знає. Також знаю, що з моєї рідної Кельменеччини останніми роками багато речей вивезли в Молдову. Бабин, Грушівці, Кельменці – є десятки сіл, якими їздили збирачі народної старовини... Це дуже засмучує! Адже сорочка у вашій хаті є унікальною. Іншої такої немає ніде у світі!

У селі Стрілецький Кут на Кіцманщині на території дитсадка діє кімната-музей "Берегиня". Її із чоловіком заснувала Галина ЯКОВИЧ. Жінка "перебила" справу збирачів старовини й наперекір їм самотужки зібрала в скринях селян давні народні речі.

– Одного разу мене запросила односельчанка, і я просиділа на її горищі біля скрині з одягом кілька годин. Стільки там цікавого! – каже пані Галина. – Люди допомагають мені з музеєм, уже починають розуміти цінність народних речей...
Валерія Чорней

Думка
Сергій ПИВОВАРОВ,
археолог, доктор історичних наук:
Справжня вартість народних давніх речей є однозначно вищою від тієї, за яку її скуповують у селах. Інколи ці речі коштують уп’ятеро дорожче. Іноді ще набагато більше. Наприклад, людина може продати гасовий ліхтарик, а на ньому, виявляється, є клеймо чи він має порцелянову основу. І колекціонер за невеликі гроші забирає цей ліхтарик у свою колекцію.
Раніше в нас відбувалися експедиції краєзнавчого музею, діяли закупівельні експедиції... Усе це "перебивало" бізнес колекціонерам. Нині цього немає. Вважаю, цю справу повинна регулювати державна політика. Та в наш час немає державного підходу до зберігання народних речей. Ентузіастам мають виплачувати дотації. Повинні знову діяти закупівельні комісії та здійснюватися експедиції науковців...”