Півстоліття тому на розі вулиць Головної та О. Кобилянської (перед тодішнім книжковим магазином "Кобзар") була музична біржа. Тут щодня від 13.00 до 14.00 збиралося понад 200 музикантів.

Існувала біржа від кінця 1950-х до 1980-х років. Нині більшість музикантів живе за кордоном. Відомий музикант, викладач консерваторії Ашкелона (Ізраїль) Михайло Койфман люб’язно погодився розповісти про ті часи. Пан Михайло емігрував з Чернівців 1995 року, але досі з ностальгією пригадує музичну біржу, підтримує зв’язки з її учасниками.

Бувала на біржі й Софія Ротару

– На біржі можна було обмінятися новинами, інформацією про роботу чи "халтуру" на весіллях, купити все: від перших записів на бобінах до фірмових джинсів. Спочатку біржа не була чисто музичною: збиралися мешканці Чернівців для вирішення проблем. Там же бував відомий Борис Мінц, який міг вирішити будь-яке питання. Навіть медичні питання, наприклад щодо абортів, там вирішували, – розповідає Михайло Койфман. – Рівно о 13.00 на біржі збиралися музиканти. Якби хтось сказав, що у нього черга до лікаря чи квиток у кіно на цей час – його визнали б божевільним! Федір Лозовський (трубач) працював інженером на "Легмаші" і попередив керівництво: планерки від 13.00 до 14.00 не призначати. Навіть такий авторитет, як художній керівник Буковинського ансамблю пісні і танцю Андрій Кушніренко, людина вимоглива, розумів, що у цей час якісної репетиції не буде, і милостиво відпускав музикантів на перерву.

Якось у Яна Табачника, який повернувся з гастролей, хтось запитав на біржі (а він тоді, якщо не плутаю, працював із Минжиком у циганському ансамблі Орловської філармонії), чи багато у них в ансамблі циган. На що Ян із притаманним йому гумором відповів, що лише двоє – він та Минжик, усі інші – євреї!

Навіть Софія Ротару (тоді ще Соня Ротарь), приїжджаючи з гастролей, заглядала на біржу з чоловіком Анатолієм Євдокименком і музикантами "Червоної рути". Така худенька, рухлива, дуже дотепна – язик мала гостренький. Вона легко знаходила спільну мову з усіма.
На біржі бував увесь чернівецький бомонд: відомі спортсмени, "цеховики", завмаги, лікарі, представники кримінального світу і навіть... повії. Ос­тан­ні, продефілювавши кілька разів вулицею О. Кобилянської, заходили на біржу. Пригадую двох, які жили на вулиці Челюскінців. Не знаю, чи були вони валютними, але, судячи з "прикиду", сплачували за їхні "послуги" непогано.

Через коньяк ледь не зірвався концерт П’єхи

– Усі музиканти знали один одного, допомагали. Пригадую, наприкінці 1960-х приїхала на гастролі югославська співачка Радмила Караклаіч зі своїм чоловіком Томляновичем, який був керівником ансамблю, – каже пан Михайло. – Зупинилися у готелі "Буковина". На концерті в Літньому театрі був аншлаг. Яким же було здивування подружжя, коли, повернувшись до готелю, вони не знайшли нового костюма Томляновича! Назрівав міжнародний скандал. Про це стало відомо на біржі. Вже наступного дня у номер артистів постукала покоївка: повідомити, що костюм… принесли з хімчистки.

Подібний випадок стався під час гастролей народної артистки Союзу Едіти П’єхи. Концерт відбувався у залі філармонії. Меломани зі стажем знали, що Едіта Станіславівна перед виходом приймає для тонусу 30 грамів коньяку "Наполеон". І ось перед початком з’ясовується, що пляшка з коньяком зникла. Розгнівана співачка висловила ультиматум: якщо не буде коньяку, не буде й концерту! Антракт затягувався… Не знаю, де адміністратор Фалик із Соф’яником знайшли у Чернівцях французький коньяк, але вже через 25 хвилин концерт розпочався. Потім казали, що Фалик мав вдома бар, про який навіть його дружина Сіді Таль не знала. А то були часи, коли знайти "Наполеон" було неможливо.
На біржі збиралися дуже талановиті музиканти, з яких можна було набрати 10 ансамблів. Але у філармонії було місце лише для двох колективів. Ось і ділилися інформацією про роботу в інших філармоніях, "халтуру" на весіллях. Працювали чесно і сумлінно. Лише наживо! За два дні, граючи на весіллі, на чотирьох могли заробити 800-1000 рублів.

Це давало змогу гарно одягатися. Багато хто мав фірмові джинси Wrangler, Lee, які коштували, як дві зарплати інженера, – до 200 рублів. Їх можна було придбати там же – на біржі. Фарцовщиків усі знали в обличчя.

Більшість музикантів емігрувала, але ми досі підтримуємо зв’язок. Спілкуюся з М. Кушніром, Д. Степановським,
М. Койфманом, А. Епельманом (США), Ю. Рокшанським,
Р. Совва, А. Текслером (Німеччина), А. Фельдер, М. Ример,
В. Громцевим, Ф.Гринбергом (Ізраїль), Володимиром і Валерієм Постоловськими, Л. Дутківським, С. Аграновим, А. Сальниковим, Е. Беляєвим, Б. Ластівкою та іншими (Чернівці).
Юлія Боднарюк