Щодня нам доводиться щось терпіти: затори на дорогах, відсутність світла, головний біль, який не минає навіть після знеболювального, дитячий галас… Є речі, які я часто запитую у своїх клієнтів, коли йдеться про нестерпність ситуації, яка виникла. На які жертви ви йдете, коли щось доводиться терпіти (адже терплячи будь-що, ми завжди жертвуємо своїм комфортом, переслідуючи певні мету, інтереси та сподівання)? Що ви робите (як поводитеся), коли терпіти вже не можливо? Як саме ваше терпіння впливає на ваше життя? Що ви отримуєте за ваше терпіння (яка ваша "винагорода" за терплячість)? І виявляється, що в кожного своє терпіння: у кого ангельське, у кого сталеве, а хто нетерплячий, як дитина…
Терпіння належить до позитивних рис людини, хоча це спірне питання… У кожного є свій поріг терпіння. Це ніби "больовий поріг" в медицині: комусь видаляють зуб без наркозу, а хтось страждає й у разі хорошої анестезії… Людська чуттєвість і витримка не має меж. Ми поділяємось на дві категорії: ті, хто покірно терпить життєві негаразди (такі люди – "раби долі", вони не борються з обставинами, приймають їх такими, якими вони є, підкорюються їм). Інша категорія – "борці": вони падають, підводяться і йдуть далі. Останні, зазвичай, досягають бажаної мети, але складним шляхом перемог і поразок. Тут уже йдеться не про терпіння, а про витримку.
Але "є межа, після якої терпіння та терплячість припинять бути добром" (Едмунд Берк). Важливу роль відіграють вміння досягти чогось та витримувати неприємні моменти, не виходячи за рамки закону, діючої політики, загальноприйнятих правил, задля збереження стосунків. Головне для кожного – розставити свої пріоритети, тобто усвідомити що для вас найважливіше.
Вважаю, що у всьому має бути природний баланс. Епікур казав: "Краще витримати деякі страждання, щоб насолодитися більшими задоволеннями, і корисно утримуватись від деяких задоволень, щоб не терпіти ще більших страждань".
