Роздуми про кризу чверті віку

Я розмірковую над тим, як можна описати кризу 25-30 років? Швидше за все це труднощі, пов’язані із самореалізацією та заробітком у наш час, коли гроші вже не "пахнуть", і добре заробляти стало вдвічі престижно. Нині вже не почуєш слово "спекулянт", актуальні інші цінності. Якщо ти вмієш заробити будь-яким законним способом, тебе поважають.

Кого з нас у дитинстві не запитували: "А ким ти хочеш бути, коли виростеш?". Ось коли можна було вперше задуматися й пофантазувати… Наші батьки розмірковували над можливими на той час перспективами, а ми хотіли того чи іншого, однак ми змінювалися, змінювалися й політика та економіка у країні. І тоді ж склалася думка, що якщо дитина в школі добре вчилася й легко вступила до бажаного ВУЗу, якщо вона отримує стипендію, виправдовує очікування батьків і має багато корисних захоплень, то майбутнє в неї буде успішне…

Однак виявилося, якщо батьки, крім освіти, у зв’язку з тими чи іншими причинами не завжди можуть допомогти нам набути фінансової незалежності і процвітання, і тоді наше майбутнє може бути досить непередбачуваним.
Відбувся певний конфлікт очікувань: отримуючи освіту, ми вже не можемо бути впевнені, чи достатньо її, щоби забезпечити себе. Трапляється, що молодь, здобувши освіту й влаштувавшись на роботу (нехай і не за фахом), зіштовхується з не надто блискучими перспективами. Ми звикли сприймати середній рівень життя за норму, рутинна робота набридає, а амбіції вимагають більшого… Кожен прагне жити краще, ніж його батьки.

І ось, коли очікування, обіцянки й надії починають руйнуватися й розбиваються в реальному нинішньому світі, ми усвідомлюємо, що не розуміємо, навіщо вчилися й чи цього ми хотіли насправді. І саме час визначитися, а що насправді ми можемо й ким насправді є? Період, коли ми стаємо дорослими, завжди важко пережити, найважливіше усвідомлювати, що ж нині найголовніше, на що ми можемо розраховувати – лише на себе й на свою самостійність. Одна моя знайома, маючи хороші ораторські здібності, після закінчення ВУЗу влаштувалася ведучою шоу-програм та інших святкових заходів. І це не єдиний приклад… Поміркуйте, що ви любите, що вмієте, які ваші здібності цінують люди, що вас оточують? Розвивайте ці таланти, удосконалюйтеся й ніколи не припиняйте шукати себе. І не страшно, якщо не вдалося стати космонавтом, учителем або лікарем…