«Что такое хорошо и что такое плохо?»…

Мабуть, більшості читачів відомий вірш В.Маяковського, що починається зі слів: "Крошка сын к отцу пришёл и спросила кроха: "Что такое хорошо и что такое плохо?"… І далі, мабуть, ви пам’ятаєте, як батько завзято, використовуючи приклади, розповів синові про своє бачення "хорошої" і "поганої" поведінки. Чудово! Я не буду аналізувати цей вірш, мені хочеться поділитися роздумами з приводу батьківських послань, з якими ми живемо і в дорослому житті.

Звісно, що для уникнення небезпечних ситуацій, для научування малюків взаємодії з навколишнім світом такі послання (в психології вони називаються "інтроекти") є необхідними. Наприклад, коли ми хочемо уберегти малечу від цікавих досліджень того, "що в розетці", "наскільки гострий ніж", "чи розіб'ється скляний посуд" дорослі кажуть: "Цього робити не можна", "це погано", "хороший хлопчик (дівчинка) так не поводиться"… Ми оберігаємо дітей для того, щоб зменшити ризики їхньому життю і здоров’ю, а тому вчимо наслідувати (копіювати) досвід дорослих та визначати, що "добре", що "погано". В більшості випадків це вдається зробити без зайвих роз’яснень, так би мовити, привчаємо дитину "вірити нам на слово", не допускаючи сумнівів у своїх словах. А далі з допомогою дорослих вони засвоюють не тільки правила поведінки, а й соціальні норми, стандарти: вчаться бути такими, щоб не було соромно.

…"Мальчик радостный пошел, и решила кроха:
"Буду делать хорошо и не буду – плохо".

Якщо процеси наслідування будуть проходити тільки в такій формі і без врахувань віку дитини, її наявному досвіду, є велика вірогідність, що суспільство отримає передбачену, безініціативну, адаптовану людину. Звичайно, батькам спокійніше, коли дитина слухняна, але тут важливо вчасно зупинитись: те, про що йшлося вище, моделює залежну від авторитета дорослого позицію. Буває так, що навіть в дорослому віці людина продовжує жити, керуючись настановами, які вже "покрилися пилюкою", наприклад: "скромність прикрашає людину", "чоловіки не плачуть", "дівчина повинна вчасно вийти заміж", "злитися не можна", "старшу людину треба поважати"… Я впевнена, що ви можете продовжити цей список і якщо це так, то я візьму на себе сміливість стверджувати, що цих інтроектованих настанов у вашому житті стало менше, відповідно, свободи вибору – більше. Чому так? Зверніть увагу, скільки заборон звучить в тих фразах, що в лапках, скільки закликів обмежувати свої бажання, скільки моральних оцінок, які часто звучать в категоріях "погано" або "добре". Часто ці інтроекти стають сталими переконаннями, якими ми керуємося протягом життя, не переосмислюючи їх. А потім ми дивуємось, чому моя дитина (або чому я в своєму житті) така не смілива? Чому інші зі мною погано поводяться? Чому сусід, не маючи "совісті в душі", досягнув більшого в житті? Чому світ не справедливий до мене?

Тому важливо, щоб в процесі дорослішання "дорослішали" і способи взаємодії з дітьми, щоб ми давали їм можливість обдумувати наші поради (накази), сумніватись в них і робити власний вибір. Врешті-решт, вже в дорослому житті ми можемо переглядати власні принципи, за якими живемо, змінювати погляди, які не стикаються з дійсністю, сміливо дивитися вперед і обирати ті способи, які не стримують наших можливостей.