Коли діти дорослішають...

Моя стаття скоріше за все зацікавить батьків потенційних абітурієнтів. На мою радість, період хвилювання, пов’язаний зі вступом моєї доньки до місцевого вищого навчального закладу, залишився позаду. Зараз вона навчається, їй буває складно, але вона не шкодує про свій вибір. Тому, в цій статті я хочу не просто викласти матеріал, як психолог, який знається на цьому питанні, а скоріше поділитися власним досвідом.

Вибір донькою майбутньої професії був досить складним процесом: з одного боку, я, як матір, бажаю, щоб моя дитина досягла в житті набагато більшого, ніж я (хто з батьків про це не мріє?), з іншого, - я поважаю інтереси доньки і хочу, щоб своє життя вона влаштовувала сама, без тиску з боку нас, батьків. Скажу вам, це не просто. Адже так хочеться убезпечити чадо від помилок, труднощів та розчарувань; пришвидшити досягнення поставленої мети та наблизити омріяне щасливе майбутнє. Причому, тут я наголошую на тому, що бажання і мрії батьків – це плід сподівань і певних очікувань, які можуть бути досить реалістичними, але не поділятись дитиною. У такому випадку можна, звісно, силоміць "вщасливити" нащадка, але за що така "любов"? Це стратегія повного контролю.

В своєму прагненні влаштувати дитині достойне життя дорослі часто "перегинають палицю". Звісно, є й інші батьківські стратегії: повне невтручання, відстороненість, а іноді ігнорування інтересів дитини з різних причин. Як правильно чинити? Важко відповісти, тому що в кожного з нас є власна історія, помилки та досягнення "не дивлячись ні на що, та завдяки цьому".

Я часто сумнівалась і сумніваюсь у виборі тих чи інших виховних впливів. Зараз – менше, через те, що виховувати доньку – це вже марна справа, вона занадто доросла, але спокуса іноді є.

Тому, історія вступу доньки розпочалась з того, що вона визначила коло професій, які виявились цікавими для неї, ми обговорювали мотиви її вибору. Потім – предмети, за якими необхідно скласти екзаменаційні тестування для вступу у виш. Саме цей етап визначив актуальні професійні пріоритети та реальні можливості моєї доньки. Не всі шкільні предмети вдавалися їй легко. Тому прийшлося вдатися до послуг репетиторів. Це хороший, на мій погляд, вихід. Особливо, якщо брати до уваги те, що ні я, ні мій чоловік, не могли їй бути помічниками в цій справі. Не буду кривити душею, нам прийшлося переглянути сімейний бюджет, "затягнути паски", більш раціонально розподіляти доходи й витрати.

Крім обговорювання про вступ до ВНЗ, ми продумали різні варіанти працевлаштування доньки на випадок, якщо вона не витримає вступного конкурсу. Це допомагало знизити напруження та зациклювання на ідеї безумовної та безперечної вдачі, якої ми так бажали.

Я пам’ятаю, як з тривогою я зустрічала доньку з кожного тестування, а потім – із занепокоєнням очікувала результати. І радість з того, що все виходить добре. А під час вступної компанії ми по декілька разів на день переглядали рейтинговий список. Це був справжній екстрим, завдяки якому ми з чоловіком стали командою підтримки для доньки.

Зараз я задоволена тим, що донька здобуває саме ту професію, яка їй подобається. Не буду забігати вперед, торкаючи питання працевлаштування, поки що це не актуально.

Наразі я бажаю батькам абітурієнтів витримки, впевненості у силах ваших дітей, чутливості до них та щирої підтримки з вашого боку.