Чи знайома вам ситуація, коли кум працює в університеті, а ваша дитина цього року вступає? Або, можливо, у вас був друг, а потім з’явився спільний бізнес. Щоправда… друга більше нема.

Мова йтиме про контексти. Щодня ми спілкуємося з різними людьми. Ми відчуваємо щось до них, ми щось думаємо про них. Усі ці буденні речі набувають значно складнішого змісту, коли важлива для нас людина перетинається з нами у кількох різних контекстах. І добре, якщо все обмежується лише перетином. В реальному житті все набагато складніше, тобто я зараз говорю про те, що кожному з нас доводиться зустрічатись в житті із тим фактом, що до однієї й тієї ж людини ми почуваємо різні почуття у різних контекстах, у різних життєвих ситуаціях і ролях. До прикладу, мама – вчителька. Як поводитись її доньці у школі, якщо вдома вона щомиті може підійти до мами і обійняти її, а на уроці мусить називати маму на "ви"?! Чи батько – хірург, який оперує своєму синові апендицит. Це, звісно, допомога, але уявіть собі, які почуття, імовірно, переживає цей батько, розтинаючи черево власного сина…

Так от, я усе це до того, що завдання інтегрувати в одному житті різні емоції і контексти – досить складне. Доводиться постійно "пригальмовувати", аби поставити собі запитання "Що відбувається?", "Де я ?", "Що я роблю?", "З ким я?". Спершу, можливо, це прикольно, наприклад, коли кращий друг – директор банку, а ви без роботи. А от чим далі, тим складніше. А ще як, не дай Боже, закохаєтесь в одну й ту саму жінку, то хитросплетення контекстів, або ж "контекстне меню", ризикує перетворитись на сильнодіючу отруту. Адже незрозуміло, як взагалі можна переключитись із несамовитої люті від заздрощів на, наприклад, повагу і розуміння завдяки тривалим дружнім стосункам. От і виходить, що якась із ролей поступово відмирає… Звісно, знаходяться і ті, що надають перевагу проживанню такого внутрішнього розщеплення. Із досвіду знаю, що це досить відчайдушний шлях, сповнений тривоги і яскравих психосоматичних симптомів.

Думаю, в кожної людини є/була ціла низка подібних стосунків у життєвій історії. Мова зараз не йде про те, як їх уникнути, про те, добре це чи погано. Мова про те, що це взагалі таке, що ми отримуємо і чим доводиться платити за перебування у таких стосунках. Це складніше, насиченіше, часом вигідніше. З іншого боку, кількість конфліктів прямо порційна розміру "контекстного меню". Ця особливість стосунків досить добре виражена в роботі психотерапевта. Наприклад, за правилами психоаналізу, психоаналітик ніколи не стане клієнту ані близьким другом, ані дружиною.

Між іншим, тут є одна пастка. Наприклад, мій друг - психотерапевт, і, знаючи це, я часто запрошую його "на пиво", але розумію всередині, що насправді мені потрібна його фахова допомога. Пастка полягає в тому, що така поведінка – справжнісіньке лукавство. І свідомо чи несвідомо друг зрозуміє, що мені потрібен зовсім не він як особистість, а його навички. Такий собі "функціонал"… Для когось речі, про які я говорю, абсолютно звичні і нормальні. Проте, пам’ятайте, що можете заплатити за такі "старання" розривом стосунків або ж їх погіршенням.