До 1918 року вона називалася Ringplatz (площа Ринок), до 1940-го– Piata Unirii (площа Возз’єднання), у радянські часи – Червона. Свою нинішню назву отримала після проголошення Незалежності України.
Чернівці стали столицею Буковини після приходу австрійської влади у 1775 році, а в 1786-му отримали статус великого міста. Хоча у ті часи тут налічувалося лише 290 дерев’яних будинків.
Ідея створення площі в центрі міста виникла в цісаря Йосифа ІІ під час його перших відвідин Чернівців у червні 1783 року. Власник одного з готелів Ніколаус Фьолькер офірував місту парцелю землі. Площу закладали 1786 року як ринкову. Вона унікальна тим, що тут сходяться сім доріг. Вважали, що це принесе місту Господній захист. Нині це вулиці Головна, Університетська, Поштова, Руська, Франка, Кобилянської, Емінеску.
У 1788 році будівництво будинків із каменю звільнили від податків. Перші кам’яниці в місті зявилися у 90-их роках ХVІІІ століття на площі, яку пізніше назвали Рінгплац. Коли цісар Франц І відвідав Чернівці у 1817 році, площа вже була центром міста. У другій половині ХІХ століття будинки змінили на нинішні триповерхові. На площі аж до середини ХХ століття, зазвичай по понеділках і п’ятницях, проводилися базари, про що дізнаємося з давніх поштівок.
Упорядкування площі Ринок розпочалося у 1825 році, коли крайовим інженером призначили Адольфа Маріна (німця родом із Галичини, який був рідним дядьком письменника Георга Дроздовського). Тоді площу вирівняли і в 1840 році виклали бруківкою, покрили камінними плитами, попід будинки проклали тротуари. А нинішнього європейського вигляду вона набула в 1905-1909 роках, коли згідно договору роботи по брукуванню площі здійснило Кішбесерське акціонерне товариство гранітно-кам’яних мостів із Будапешта, яке постачало для цього всі необхідні матеріали.
У 1832 році Чернівці отримали постійний магістрат (міську раду) на чолі з бургомістром. У 1843-му розпочалися будівельні роботи по спорудженню ратуші на підвищеному південному боці площі. Проєкт розробив архітектор Андреас Микулич. Завершили будівництво у 1848 році. За австрійського правління 50-метрову башту вінчав позолочений двоголовий орел. Годинник на фасаді входить у п’ятірку найстаріших годинників України. Ще один годинник, який прикрашає ратушу, подарував місту бургомістр Антон Кохановський
У сусідньому з ратушею кутовому будинку колись розміщувалася Буковинська ощадна каса. Зараз у цьому приміщенні знаходиться художній музей. Фасад будівлі декорований мозаїкою з майолікових плиток, що зображає, як Буковину вітають інші землі Габсбурзької імперії. Наступний будинок губернатора був зведений у 50-х роках ХІХ століття. Тут зупинявся імператор Франц Йосиф під час вого візиту в 1855 році. Згодом у цій будівлі був готель "Weiss", а з 1898-го – Румунський народний дім.
У нижній частині площі, де зараз стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку, колись була двоповерхова споруда, де розміщувалися різні магазини. Її зруйнували під час Другої світової війни. За радянських часів на стіні була дошка пошани з портретами переможців соціалістичного змагання, а перед нею – фонтан у вигляді чаші.
Цікаві факти
Богородиця, бик, зірка…
На нинішній Центральній площі Чернівців було до десятка різних пам’ятників.
Вони змінювалися з приходом кожної нової влади: австрійської, румунської, радянської, незалежної України.
*Перший у Чернівцях релігійний пам’ятник "Оплакування Христа", більше відомий як "Пієта", встановили на тодішній площі Ринок у 1827 році. Це було скульптурне зображення Божої Матері, яка тримала на руках розіп’ятого сина. Вважали,що Богородиця оберігатиме місто від всяких бід.
"Пам’ятник встановили на згадку про драматичну подію: 1816 року в місті спалахнула велика пожежа, яка забрала цілий квартал від вулиці Руської до нинішньої Шкільної. Через вітер та нестачу води вогонь не вдалося погасити, отож всі будинки згоріли, – розповіла Леся Щербанюк, одна з авторів книги "Czernowitz. Історичні вулиці, будинки та видатні особистості". – "Пієту" створив скульптор Непомола на замовлення заможного чернівчанина Лазаря Михайловича. У релігійні свята тут проводили богослужіння. В 1874 році біля цього пам’ятника відзначали 100-ліття панування Австрії на Буковині. Подібну скульптуру Богородиці можна побачити на християнському цвинтарі в Садгорі".
"Пієта" простояла в центрі міста 97 років. У 1923-му її перенесли біля єзуїтського костелу Найсвятішого Серця Ісуса, а в 1950-му знищили.
*Із приходом румунської влади на місці "Пієти" встановили монумент "Unirii" ("Возз’єднання"), який простояв до 1940 року. На ньому був зображений румунський піхотинець в амуніції з прапором та гвинтівкою в руках. Дівчина у національному вбранні символізувал визволену Буковину. Біля підніжжя дикий бик топтав двоголового австрійського орла. Пам’ятник відкрили 11 листопада 1924 року за участю членів королівської сім’ї та уряду Румунії.
*Коли 1940 року в місто вступила Червона армія, монумент розбили. Натомість на площі встановили на постаменті дерев’яну п’ятикутну зірку, пофарбовану в червоний колір, що освітлювалася зсередини електричними лампочками. Її знищили румуни, які повернулися у 1941-му. На цьому місці спершу встановили керамічну вазу, яку забрали з двору Резиденції митрополитів. Згодом тут з’явилося бронзове погруддя Адольфа Гітлера. Як писав колекціонер Іван Снігур, його викрали разом із дошкою, до якого кріпився бюст. Крадія не встигли покарати, бо наступного дня 1944 року до міста повернулися радянські війська. На площі, яку назвали Червоною, розбили клумбу у вигляді п’ятикутної зірки, а згодом встановила дерев’янний 15-метровий обеліск із гербами радянських республік.
*Сьомого листопада 1951 року на п’єдестал із червоного граніту піднялася бронзова фігура Леніна. Його простягнута правиця, як жартували чернівчани, вказувала чи то на банк навпроти, чи то на громадські вбиральні, що на вулиці Руській. Скинули вождя пролетаріату шостого вересня 1991року. На цьому місці стояв дерев’яний хрест, який встановила греко-католицька громада міста.
Підготувала Надія БУДНА
Використано матеріали з книги "Czernowitz. Історичні вулиці, будинки та видатні особистості" (Ігор Мельник, Леся Щербанюк, Олег Любківський).
Поштівки з приватної колекції Едварда Туркевича
