Коли Буковина увійшла до складу Австро-Угорської монархії, в Чернівцях не було пожежної служби. У цей період гасінням пожеж займалися добровільні команди.
Вони були оснащені ручними пожежними насосами і возами з кіньми. На возі розміщувалися бочка з водою, дзвін і ліхтар. Такий візок можна побачити у дворі пожежно-рятувальної служби, що на вулиці Лесі Українки.
Перший указ про протипожежну безпеку в Чернівцях вийшов 16 червня 1782 року. У ньому наказували: "Кожен містянин повинен постійно тримати у своєму будинку восьмивідерну або десятивідерну бочку з водою. В зимовий час бочку тримати у будинку або в іншому теплому місці біля будинку, щоби вода не замерзала. Казани для зберігання води в адміністративних будинках, корчмах, трактирах і в єврейських товариствах ремісників повинні завжди бути заповнені водою".
Окружне управління виділило чотирьох поштових коней, яких можна було використовувати під час гасіння пожежі.
1866 року в Чернівцях створили міську пожежну охорону. Пожежники повинні були проходити підготовку й мати неабияку фізичну витривалість. Перша пожежна команда знаходилася у приміщенні ратуші. З високої вежі черговий оглядав місто й стежив, чи не видно вогню. Якщо ставалася пожежа (таке бувало нерідко), він виставляв червоний прапорець у напрямку, де був помічений вогонь, – аби містяни знали, куди поспішати для надання допомоги. Якщо пожежа виникала вночі, на ратуші запалювали ліхтар.
1870 року в Чернівцях створили добровільне пожежне товариство, яке розміщувалося в будинку №23 на вулиці Панській (нині Кобилянської). Тоді пожежники не мали засобів захисту, але в них був надійний покровитель, у захист якого вони вірили, – Святий Флоріан. Його зображення у вигляді римського воїна, який заливає водою пожежу, досі прикрашає фасад цієї будівлі.
Територію, де облаштувалися пожежники, утримували в ідеальному порядку. У глибині двору завжди стояла напоготові підвода, запряжена кіньми. Там поміщалися дев’ятеро пожежників та велика бочка з водою. Керував кіньми фірман, біля нього сидів бригадир команди. Щойно надходило повідомлення про пожежу, вони одразу ж виїжджали. Попереду підводи біг чоловік із дзвіночком, сповіщаючи перехожим, щоби розступалися. Обабіч бігли по три пожежники у спецодязі, тримаючись за шкіряні петлі.
Суворо контролювали час їхнього прибуття на пожежу. У випадку запізнення пожежники сплачували штраф.
У 1888 році для міста придбали два парові насоси – так звані "пожежні сикавки". Насос був вмонтований у бочку з водою і працював на паровій тязі. Чим більше дров у нього закидали, тим далі він міг подавати воду.
У румунський період у Чернівцях налічувалося 62 пожежники. Згодом створили три відділення по 33 людини. Пожежна служба мала один автонасос, дві автоцистерни і механічну драбину, яка висувалася на 20 метрів. Пожежні команди брали участь у міських парадах: у святковій формі та касках, тримаючи прапори, вони марширували біля ратуші. Духовий оркестр команди брав участь в усіх святкових заходах.
Цікаві факти
*Чернівці постійно піддавалось спустошливим пожежам, під час яких вогнем знищувалися не тільки окремі будинки чи державні установи, але й цілі квартали. Так, 22 вересня 1816 року у будинкуі міського жителя Лазаря Михайловича виникла велика пожежа, що знищила цілий ряд будівель Шкільної вулиці.
*Наскільки погано була організована протипожежна справа у Чернівцях з’ясувалося під час великої пожежі 1859 року. 21 серпня о п’ятій годині п'ятнадцять хвилин дня у меблевій майстерні Саноцького спалахнула пожежа. Її спричинили, ймовірно, учні, які курили тютюн і покинули майстерню без догляду. Тоді була страшенна спека, оскільки протягом двох місяців не було дощів. Криниці повисихали, навіть у Турецькій криниці було дуже мало води. Крім того, для гасіння пожежі було відсутнє приладдя, як-ось: драбини, гаки, сокири тощо. Через це згоріло 78 будинків.
*Пожежники витримали своє перше випробування при пожежі на Семигородській вулиці в обід 31 березня 1866 року. Тоді газета "Буковина" писала: "Не лякаючи публіку, без метушні і дзеленчання, галасу і крику, справу було залагоджено за командами, відданими через маленький барабан. У деяких сусідніх будинках лише увечері з подивом дізналися, що щось горіло у безпосередній близькості". Проте під час великої пожежі у вересні 1866 року з’ясувалося, що ця професійна пожежна команда ще погано організована і що вона безсила у боротьбі з великими пожежами.
*До пожежної команди міг вступити кожен чернівчанин, який досяг 18 років. У пожежників була своя форма, подібна до військової, хоча мала низку спрощень та обмежень. Каска загалом була схожа на типову каску солдата, та попри те на ній не повинно було бути розміщено знак імперського орла, а гребінь каски повинен був бути нижче, ніж у драгунів. Краватка мала бути світлого кольору. Кашкет мав форму військового кашкета, на ньому розміщувалася кокарда із зображенням шолома та двох перехрещених кірків. Також на кашкеті можна було носити оздоблений шнур чорно-жовтого чи чорно-золотистого кольору. Мундир повинен був містити два рядки ґудзиків. Штани могли бути, як і мундир, будь-якого кольору та обов’язково мати вузький (2–3 см) ремінь. Форма командирів від простих пожежників відрізнялася тасьмою (обшивкою) жовтого, білого чи срібного кольору, до того ж по краю повинна була проходити одна пряма чорна лінія, друга – зигзагоподібна.
*На 1898 рік у пожежному товаристві Чернівців нараховувалося 40 "штейгерів", 40 "поливальників", 40 членів водоносного відділення та 10 охоронців. За час свого існування воно заслужило у місцевого населення глибоку повагу та шану. Про це свідчить те, що за успіхи у боротьбі з вогнем пожежникам висловили подяку президент Буковини барон Піно фон Фріденталь і губернатор Бессарабії. Також з нагоди 25-ї річниці створення товариства громадська рада присвоїла звання почесних громадян міста старшому комендантові Ігнацу Шнірхові та комендантам Адольфові Котлару і Ніколаусові Заячковському.
Підготувала Надія БУДНА
Фото з колекції Едварда Туркевича
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
