Одягалися в найдорожче із найдорожчого

Жінки носили корсети й сукні зі шлейфом, а чоловіки шили костюми з чорного сукна
Заможні чернівчани будували вілли, обставляли їх дорогими меблями та предметами розкоші.
(Продовження. Початок у попередніх числах додатка "Місто")

Проєкт двоповерхового будинку на дві сім’ї для середніх верств чернівчан розробив директор Промислової школи Карл Ромшторфер у 1893 році. На кожному поверсі мали бути вестибюль, передпокій, їдальня із виходом на терасу, кабінет, спальня з гардеробною, вбиральня, кухня, комірчина для слуг. Простора зала слугувала для проведення домашніх гостин та балів. Вартість будівництва становила 10 тисяч флоринів. Земельна ділянка коштувала приблизно дві тисячі флоринів. Такий будинок міг дозволити собі чиновник середньої ланки з річною зарплатою 2500-4000 флоринів.



Символ культурності – фортепіано

Донині збереглася триповерхова вілла професора гімназії та депутата крайового сейму Єротея Пігуляка на вулиці Драгоманова, що біля парку Шиллера. З веранди відкривається гарний вигляд на Рошу та гору Цецино. Будинок оточував невеликий сад. Світлину, де Єротей Пігуляк сидить за столом у кабінеті, ймовірно, зробили на його віллі. Привертають увагу гарні меблі та предмети розкоші в інтер’єрі – віяло з павичевого пір’я і настільна лампа.

Ось як описувала письменниця Євгенія Ярошинська вітальню родини із середніх станів: "Досить простора, але мовби трохи темна; висіло двоє великих дзеркал і три образи в золотих рамах. На вікнах були понавішувані білі тоненькі завіси. В однім куті стояла канапа з оріхового дерева, обтягнена синьою матерією, перед нею стояв столик дуже майстерної роботи. У другім куті стояв фортепян".

Свої помешкання заможні містяни обставляли гарними меблями та предметами розкоші з розписаного скла, фарфоровим посудом і статуетками, картинами, килимами. У вітальні обов’язково мало бути фортепіано – символ культурності дому.

Носили вежі волосся на голові

Згідно з правилами, чоловіки шили костюми з чорного сукна. Міські кравці та модистки дбали, аби жінки мали гарний вигляд. У 1860-1870 роках у моду увійшли сукні з довгим шлейфом позаду. Оскільки вулиці тоді були ґрунтовими чи підсипані щебенем, це інколи спричиняло курйозні випадки. У гумористичній газеті опублікували вірш "Модна мітла", ілюстрований шаржем.



Вважалося, що для "осиної талії" та прямої постави жінці потрібно носити тугий корсет, виготовлений із риб’ячих кісток. Ця мода протрималася до кінця ХІХ століття, аж поки медики та науковці не переконалися у шкоді корсета. Тоді жінки почали носити так званий безшнуровий гігієнічний корсет. У віденській газеті Євгенія Шварцвальд писала, що чернівецькі дівчата були схожі не на двадцятирічних, а на шістдесятирічних, носили вежі волосся на голові й сукні до землі, тіло було сковане в корсеті.

Якщо ж жінка була одягнена не "за останньою модою" та ще й перебувала на вулиці сама, її могли сплутати з повією.

Як писав чернівецький журналіст у 1909 році: "Розкіш у Чернівцях, здається, незалежно від поганих чи добрих часів, залишатиметься. Коли подивитися, як змінюються променади в нашому місті, які тішать нас багатьма гарними жінками й дівчатами, то їхні шик та елегантність в одязі й поведінці захоплює, помітно, що тут загалом одягаються в найновіше з усього найновішого, у найдорожче з найдорожчого".

Цікаві факти

*Чоловіки, як згадував письменник Георг Дроздовський, шили костюми в кравця Йозефа Жалодека на площах Ринок та Мучній. У салоні Саломона Мізелеса замовляли одяг здебільшого директори банків та великих підприємств.

*У будинках заможних чернівчан відбувалися вечори, де лунали найкращі класичні твори й популярні опери. Як писав історик Кайндль, "це була золота доба музики в Чернівцях".

*На початку ХХ століття у салонах знатних дам панував культ Баха, Шумана, Вагнера та Бетховена. Їхні бюсти прикрашали інтер’єр вітальні.

*У 60-х роках ХІХ століття знаним був дім пані Марошані, де збиралося "численне та веселе товариство". Її донька Емілія грала на фортепіано і співала. Тут часто бував Юрій Федькович. Він був закоханий в Емілію і листувався з нею. Та як довідався письменник, позаочі вона казала, що він "простий собі Федько" і не годиться їй на роль нареченого.

(Продовження у наступному числі додатка "Місто")
Підготувала Надія БУДНА
Використано матеріали з книги Катерини Валявської "У мереживі вальсу. Світське життя на Буковині (1848-1918".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram