Колись у Чернівцях престижними вважалися посада чиновника і військова служба

Так можна було зробити успішну кар’єру, вдало одружитися, отримати аристократичний титул та чимало привілеїв.
(Продовження. Початок у попередньому числі додатка "Місто")

У другій половині ХІХ століття світське товариство Буковини умовно поділялося на дві соціальні категорії.

До першої належали аристократи-землевласники, найвище чиновництво (серед них і офіцери) та найвище духовенство, згодом додалися й деякі промисловці та банкіри.



До другої категорії належали чиновники середнього рангу, представники вільних професій. У бальній хроніці 1885 року газета Czernowitzer Zeitung зарахувала до "чернівецького бомонду" крайового президента, митрополита, знать і бюргерство, чиновників та професорів.

"Шукали дружин на балах"

Чиновники отримували рідкісні на той час трудові привілеї: постійну зарплату, пенсію, відпустку, грошову допомогу, службові квартири. Часто знатні родини використовували всі можливі зв’язки, щоб їхній нащадок дістав державну службу. Маркером стилю життя чиновника були елегантна коляска, горді коні, багата жінка, товариство високих осіб.

Престижною вважалася також військова служба, яка давала змогу кар’єрно підійматися до високих офіцерських звань і можливість дістати аристократичний титул. Батько письменника Юрія Федьковича переконав сина вступити на військову службу і заплатив за це 120 золотих ринських. У квітні 1853 року Федькович став полковим кадетом. Дослужився до капрала, фельдфебеля, офіцера, підпоручника першого класу. Прибувши до Чернівців у 1859 році, він отримав вхід до світського товариства як військовий вищого рангу, а вже потім набув слави письменника.
Однією з причин популярності військової служби була перспектива побратися з жінкою вищого соціального статусу. Таку думку висловив письменник Георг Дроздовський: "У нас жилося розкішно, позаяк у краї аж гуло від заможних дідичів, які охоче шукали собі зятів там, де яріли яскраві мундири". Офіцери часто відвідували бали, де знайомилися з майбутніми нареченими.

Наймали гувернанток і домашніх учителів

Світське товариство демонструвало своє багатство та свої "вищости". Журналіст Моріц Штекель так це характеризував: "Наше "краще товариство", або, точніше, та група людей у Чернівцях, які самі себе мають за щось краще, взяло декілька мішків грошей, поклало один на інший і себе самих як корону на верхівку і викрикнуло: "Дивіться на нас, ми трохи кращі!".

Щоби належати до так званого хорошого товариства, треба було володіти відповідними матеріальними ресурсами, які б задовольняли потреби, починаючи з одягу й закінчуючи витратами на благодійність. Символом належності до світського товариства було відповідне помешкання. Бідні чернівчани зазвичай проживали на околицях міста. Аристократи та заможні купці мали будинки у центрі на вулицях Панській, Новий Світ, Садовій.

У прагненні вести світський стиль життя дехто набирався боргів.

Не кожен охочий міг стати членом культурно-освітніх та благодійних товариств через необхідність робити грошові внески. Наприклад, у 1886 році Ольга Кобилянська хотіла записатися до жіночої спілки, однак для цього треба було заплатити 25 флоринів. Таких грошей у неї не було, що змусило її написати листа до австрійської ерцгерцогині Валерії з проханням допомогти.

На музичних і театральних вечорах, де збиралися заможні люди, бар’єром могла стати ціна вхідного квитка. Скажімо, під час концерту композитора Ференца Ліста у 1847 році у великій залі готелю "Молдавія" місце в перших рядах коштувало 15 флоринів, у середніх – 10, в інших – 5. Це була досить значна сума. Тому відвідати концерт змогли передусім знать і чиновники на високих посадах.

В аристократичних сім’ях із дитинства закладали основи шляхетної поведінки. До програми "гарного виховання" входили фізичні вправи, верхова їзда, танці, фехтування, вивчення французької мови. Заможна знать, купці, підприємці та чиновники наймали для дітей гувернанток і домашніх учителів із Заходу. Пріоритетним було вивчення німецької та французької мов і музики. У будинку землевласника Євдоксія Гурмузакі заняття з музики проводили мадам де Гює і вчитель гри на фортепіано та співів Грайнер із Відня. У крайового депутата Ебнера у Чернівцях працював приватний учитель музики француз Монтегю. Учителював і письменник Юрій Федькович.

Молодші діти в заможних родинах здобували освіту від домашніх учителів. Згодом хлопчики продовжували навчання в гімназії чи пансіонаті. Виховання дівчаток зводилося до приваблення майбутнього чоловіка. Вона мала стати гарною дружиною та світською дамою.

Важливою для чернівецької знаті було здобуття університетської освіти, здебільшого юридичної, що давало можливість влаштуватися на чиновницькі посади. Популярним було навчання в Терезіанському колегіумі у Відні. Сюди приймали дітей зі знатним походженням та заможних буржуа віком від 10 до 15 років. Крім наукових дисциплін тут викладали "аристократичні мистецтва": їзду верхи, фехтування, танці, етикет.
Заможні чернівчани могли навчатися в приватних інститутах та на різноманітних курсах. Високо цінували у світському товаристві подорожі з освітньою та пізнавальною метою. Оскільки потребували вони чималих грошових затрат, то були доступними лише для невеликої групи аристократів. Освітні подорожі могли дозволити собі також учителі шкіл та ліцеїв завдяки державним стипендіям.


Цікаві факти
"Людина починається з чиновників"

*На час приєднання території Буковини до Австрійської імперії найвищими станами тут вважалися бояри, мазили та резеші. Бояри як найпривілейованіші обіймали посади при молдавському князівському дворі. Натомість мазилами називали нащадків бояр, що не обіймали державних посад. Резеші були співвласниками земельних наділів та мали низку привілеїв.

* Про привілейованість чернівецьких чиновників свідчить передова стаття в газеті Bukowinaer Rundschau 1885 року: "Стара аристократія казала: людина починається з барона; ми, чернівчани, кажемо: вона починається з чиновників… Навіть знатний землевласник, що, безсумнівно, займає своє право на позиції в товаристві, не має тут такого становища, що його дістає чиновник – репрезентант державної повноти влади. Уклінно схиляючись, із капелюхом у руках, стоїть багатий промисловець, що володіє ста тисячами, утримує сотні людей, лише податок від чого становить потрійну зарплату чиновника. Стоїть перед цією ланкою могутньої державної машини й радіє, коли ловить на собі дружній погляд, усмішку та доброзичливість ад’ютантів чи конципістів-практикантів. Коли пан повітовий комісар робить об’їзд у своєму пашалику, тоді тремтять усі жителі, найперше багачі".

*Любителем шляхетного проведення часу був православний єпископ Євген Гакман. Ще студентом Віденського університету він відвідував світські заходи. На концерті композитора Ференца Ліста в Чернівцях у травні 1847 року йому особливо сподобалася обробка "Коломийки". Коли піаніст закінчив грати, єпископ так голосно заплескав у долоні, що присутні барони повернулися в бік його ложі. Він попросив Ліста заграти цей твір ще раз, що той і зробив. Гакман долучався і до благодійності. Так, у січні 1866 року він передав сто гульденів для виготовлення вхідних квитків на бал на користь бідних.

*Вищі духовні особи зустрічалися в крайового рабина, де грали в картярський тарок. Показний розкішний спосіб життя вели два сини засновника садагурської династії цадиків рабина Ізраеля фон Ружина: їздили на кареті з лакеєм, а їхні дружини носили модне паризьке та віденське вбрання.

(Продовження у наступному числі додатка "Місто").

До теми
Книгу Катерини Валявської "У мереживі вальсу. Світське життя на Буковині (1848-1918)" можна придбати у видавництві "Книги ХХІ" або в книгарнях міста.

Підготувала Надія БУДНА
Використано матеріали з книги Катерини Валявської "У мереживі вальсу. Світське життя на Буковині (1848-1918".

Фото з колекції Едварда Туркевича

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram