До Чернівців повернулися 14 поранених бійців, які брали участь у боях поблизу Дебальцевого. Журналісти "МБ" побували у Чернівецькому військовому госпіталі, де бійці лікуються та проходять реабілітацію. Зустріли начальника госпіталю Василя Рогатюка.

"Зараз якраз троє військових, які прибули з Дебальцевого, оформляються на прийомному покої, – розповів той. – Ще 11 вже лежать у нас. Всі вони отримали травми середньої ступені важкості: черепно-мозкові та струси головного мозку. А загалом у нас нині лікується 30 поранених бійців із зони АТО".

19-річний Євген Люльчак лежить під системою. Біля нього сидить симпатична дівчина і тримає його за руку.

"Ми з Женею з одного села Кормань Сокирянського району, разом навчалися у школі. Тільки він трохи старший за мене, – усміхається Кароліна. – Зустрічаємося вже півроку. Коли Женя був у зоні АТО, я телефонувала йому майже щодня, чекала на нього".

– Мені дуже допомагали дзвінки від Кароліни. Бо там надзвичайно важлива підтримка близьких людей, – зізнається Євген. – Я ще з дитинства мріяв стати військовим. Після закінчення школи записався контрактником. Це було ще до цієї ситуації на Сході. Спочатку служив у Львові, потім – у Чернівцях. У зоні АТО провів півроку. Це вже третя моя ротація. Був двічі поранений. Спочатку перебував у районі міста Щастя. Біля Луганського аеропорту отримав перше поранення. Ми тоді їхали на допомогу нашим хлопцям на БТРі, але підірвалися на міні. Один боєць загинув, багатьох поранило. Після лікування повернувся на Луганщину. А потім нашу роту відправили на Дебальцево. Там було справжнє пекло. Нас постійно обстрілювали сепаратисти та найманці. Хлопці знаходили паспорти громадян Російської Федерації. Бій не припинявся ні вдень, ні вночі. У нас були танки і БТРи, але їх розбили, а допомогу не надсилали. Ми майже тиждень нічого не їли, бо не могли довезти продукти. Поранених і контужених – більше половини.

– У мене батько професійний військовий – пройшов Афган, брат – офіцер, воював у зоні АТО. Я також пішов їхнім шляхом: закінчив Одеську військову академію, став десантником. Один мій однокурсник Віктор Ковальчук уже загинув, – 21-річний Ростислав Коростиленко на хвилину замовкає. – У зоні АТО я перебував два місяці. Спочатку стояв на блокпостах. А по-справжньому воювати довелося під Дебальцевим. Ми протрималися на висотці шість днів. Хоча їхали туди як "крилата піхота", нас поставили у танковому резерві.

Матеріал про бійців, які повернулися з Дебальцевого пекла. читайте у четверговому номері "МБ".