Відколи за столичний спокій і порядок відповідає нова патрульна міліція, лави якої наповнилися молодими хлопцями та дівчатами, у Києві виникла нова мода – селфі з поліцією.
Для того, щоб наші міліціонери не почувалися менш популярними, ми вирішили зробити серію фото з чернівецькою "старою" міліцією. Ось що з цього вийшло.
"Фото не треба. Ми тут таким не займаємось"
Прогуляючись містом, часто можна побачити міліціонера, який йде тобі назустріч. Та я більше ніж впевнена, що ніхто ніколи не підходив до жодного з них, щоб попросити зробити фотографію на пам’ять. Я вирішила ризикнути.
Кілька днів вневнено грала роль туриста з Києва, якому терміново потрібна допомога. До кого ж звернутися людині, яка перебуває у незнайомому для неї місті, як не до міліціонера? Найбільше міліціонерів можна знайти в центрі міста. Я їх "вартувала", зокрема біля обласного управління міліції. Їх видавала форма, великий кашкет і зірочки на погонах.
Першим я зловила міліціонера, який виходив з магазину. У руках у нього був батон і пляшечка мінералки.
– Вибачте, будь ласка. Я турист. У вашому місті вперше. Підкажіть, як дістатися до автовокзалу?
–Доброго-доброго, – відповів мені високий, худорлявий міліціонер, який дуже поспішав. – Все дуже просто. Вам треба сісти в тролейбус №3. Вийдете на зупинці "Автовокзал", перейдете дорогу – і ви на місці.
– Дякую за допомогу. Чи можна з вами сфотографуватися на пам’ять про Чернівці?
– Ні-ні, фото не треба. Ми тут таким не займаємось, – обурено і якось засмучено відповів міліціонер, одночасно відходячи від мене.
Кілька разів я "не знала", як дістатися до вокзалу або до резиденції метрополитів. Для того щоб не повторюватися, часто запитала, до котрої години в місті ходить транспорт, чи де знаходиться найближчий готель. Як би чернівецький міліціонер не поспішав, у якому би поганому дусі він би не був – я завжди отримувала потрібну мені інформацію. Мало того, кілька разів вони мене були готові провести до потрібного місця.
Пізно ввечері біля того самого обласного управління міліції я зустріла двох молодих працівників патрульно-постової служби.
– Вітаю! Скажіть, як я можу дістатися до залізничного вокзалу. У мене потяг через 15 хвилин, боюсь заблукати і не встигнути.
– О, ви, мабуть, не місцева?
– Ні, я киянка. У Чернівцях вперше.
– Зрозуміло. Тоді вам треба поспішати. Пішки можна дістатися за 15 хвилин, проте це ризиковано. А маршрутки зараз їздять не так часто. Ми вас можемо підвести.
Такого я не чекала. Їхню пропозицію прийняти не могла, бо було незручно займати у них час заради свого експерименту.
– Дякую! Проте я б хотіла ще трохи прогулятися містом, до того ж бігаю я не погано. Тому я була б дуже вдячна, якби ви мені доступно пояснили, як мені швидко дістатися.
Мені сказали все, що я хотіла дізнатися. Дали і номер мобільного: "Якщо випадково загубитесь – дзвоніть".
Фото на пам’ять ми таки зробили, правда з їхнього телефону, бо мій розрядився.
Більшість міліціонерів, з якими я розмовляла пізніше, після того як я просила їх сфоторгафуватися зі мною на пам’ять з привітних людей перетворювалися на серйозних представників своєї професії. Що мені тільки не говорили у відповідь. "Ні-ні, фото не треба", "Ви мене за кого маєте?", "Ми таким тут не займаємося", "Вибачте, я на роботі"... і безліч інших варіантів. Я не дуже добре розбираюся у званнях, проте помітила: чим більше зірочок було на погонах міліціонера, тим більше він обурювався після мого прохання сфотографуватися.
Погоджувалися фотографуватися молоді дільничні
Та все ж кілька фото зробити вдалося. Зазавичай, без вагань погоджувалися фотографуватися молоді дільничні, яких можна "зловити" ввечері у центрі міста, на площах, біля кінотеатрах тощо. Також поодинокі випадки вдалого фотографування траплялися й із представниками вищих міліцейських посад, проте вони зразу попереджували, що у соціальних мережах їхні фото не повинні "світитися".
Кілька разів через власну необачність я потрапляла на одних і тих самих людей. Тоді, мені здається, вони щось запідозрили. Проте це не впинуло на їхнє ставлення до мене.
Справді, у Чернівцях міліція не фотографуєтся з кожним перехожим. Проте, туристу у нашому місті боятися нічого. Хоча з вами не кожен міліціонер сфотографується, або виглядатиме не надто привітним, але необхідну інформацію надасть і в біді вас не залишать.
Діана ВАТАМАН
