Торік вийшла книжка "Історія села Колінківці". Її автор – Петро Осколов. Він 21 рік очолював місцевий освітній заклад. Завдяки йому тут було побудовано приміщення нової школи. Петро Осколов – почесний громадянин села. За його плечима – 56 років педагогічної праці. Він кавалер двох орденів – "Знак пошани" й "За заслуги" третього ступеня, не кажучи вже про інші нагороди. Історик за фахом, Петро Осколов зі знанням справи подав у книзі минуле й сьогодення цього одного з найбільших сіл Буковини.
– У центрі Колінківців, в урочищі Гаурянка, на лівому березі річки Рокитниці, розташоване давньоруське селище XII століття. За два кілометри на схід від села, в урочищі Кордон та Сератур виявлені ранньослов’янські поселення Черняхівської культури. Неподалік села – поселення трипільської культури, – розповідає Петро Осколов. – Після розпаду Київської держави територія Хотинщини ввійшла до складу Галицького князівства. Після цього її захопили монголо-татари. Після падіння влади татар тут утворилось нове руське князівство – Шипинська земля. У 1387 році вона ввійшла до складу Молдавського князівства. Через напади турків молдовани стали переселятися на північ. Це торкнулося й Колінківців, де до цього жили русини. Вперше село Колінківці згадується в документі від 13 червня 1575 року під назвою Кулічень. За однією з версій, назва походить від його розташування "село на пагорбах". За іншою версією, від прізвища Колінко. Цікаво, що в селі зберігся старий козацький звичай – родичання на крові. Наприклад, якщо двоє мешканців села потрапили в екстремальні умови, то вони ставали братами: розрізали долоні й прикладали їх одна до одної.
– Створений вами навчально-виховний комплекс став прикладом для наслідування в усій Україні.
– Сталося це у березні 1989 року. Комплекс включав загальноосвітню середню школу, дитсадок, школу мистецтв. Ми отримали дозвіл на автономне фінансування, працевлаштування педагогів й стимулювання учителів. Учителів брали на роботу за контрактом. НВК обробляв 10 гектарів землі та забезпечував продуктами шкільну їдальню. У закладі були трактори, сільгоспінвентар, автомобілі, а також автобус, яким підвозили дітей до дитсадка. З автобусом допоміг тодішній голова колгоспу Михайло Постолатій, який пізніше став головою сільради. Ми першими в Україні запровадили п’ятиденний навчальний тиждень й десятибальну систему оцінювання знань учнів. Ця система діяла 10 років, до 2000 року. Нині в НВК вивчають українську, англійську, французьку й румунську мови.
– У Колінківцях є музей села та монастир.
– Ініціатором будівництва монастиря став митрополит Кишинівський та всієї Молдови Володимир, уродженець села. Будівництво розпочали в 1997 році. Завершили у 2004 році. На Хотинщині це був перший монастир, який назвали на честь хрестителя Київської Русі князя Володимира. Що ж стосується музею села, то його започаткували в школі. Нині тут є сотні експонатів.
– Колінківці – мала батьківщина багатьох відомих людей.
– Тут народились академік НАН України Лук’ян Анатичук, доктор фізико-математичних наук Віктор Селемір, доктор медичних наук Лілія Тодоріко, доктор фізичних наук Василь Тимкул. А з молодшого покоління Аліна Грозав, кандидат медичних наук, яка у виші була стипендіаткою Президента України. Нині чимало мешканців села воюють на фронті. Це Петро Хабуля, Іван Фалат, Микола Хабуля, Юрій Бойчук, Василь Фрасиняк, Микола Матвійцов.
Ми створили ініціативну групу з шанованих у селі людей, яка звернулася до Топорівської сільради з проханням розглянути питання "Про ідентифікацію історичних пам’яток села Колінківці". Треба встановити пам’ятні знаки, таблички. Сільська громада нас підтримала. Також мешканці Колінківців висловили думку, щоб історія села була у реєстрі Українського інституту національної пам’яті.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
