73-річна чернівчанка Людмила Мартиненко є сертифікованою викладачкою йоги за методом Айєнгара, засновницею йога-студії "Лотос".
Вона на власному прикладі доводить, що позитивно мислити і змінити власне життя можливо навіть під час війни і в будь-якому віці, йдеться у публікації "МБ".
- По-справжньому жити я почала у 50 років, – каже Людмила Мартиненко. – До того було відмінне навчання в школі, інституті, заміжжя, робота, діти. Я була звичайною радянською людиною. Працювала на заводі, потім – на швейній фабриці. У той час ніхто не замислювався про самореалізацію, як і про те, що за здоров’ям потрібно слідкувати. Я пройшла через дуже багато проблем зі здоров’ям своїм та своїх дітей.
Наразі займаюся йогою вже 24 роки. Вдячна Богові, що повів мене шляхом самореалізації. Зараз я продовжую навчатися і вчити. І щаслива, що знайшла своє призначення у житті. є
Знайомство з йогою– 1974 року почалося моє знайомство з йогою, коли родичка попросила мене перекласти книгу про йогу з української на російську мову. Розмовною українською я добре володіла, а ось частини тіла не знала. Що таке крижі? Що таке гомілка? Словника у мене не було. Я намагалася ці пози відтворити, щоб зрозуміти, про яку частину тіла йдеться. Так вийшло, що книгу у мене так ніхто і не попросив. Вона у мене залишилася переписана та перекладена.
Заняття йогою почалися набагато пізніше, коли з’явилися проблеми зі здоров’ям. Мені було 49 років. Мене боліли суглоби. Я пережила дуже важку операцію. Колеги з роботи порадили піти в якусь групу займатися. У школі я була спортивною, дуже любила гімнастику. Коли ж у 49 років прийшла на групове заняття, була шокована і дуже здивована: виявляється, я нічого не можу робити з того, що робила у 18 років. Не було контакту з тілом. Я розлютилася на себе і почала відвідувати уроки регулярно тричі на тиждень.
Не дивлячись на те, що я була відмінницею і в школі, і в інституті, я була невпевненою у собі і мала багато страху. Я не розуміла свого потенціалу. Саме йога розкрила мене!
Про навчання – Мені було 52 роки, коли я усвідомила, що діти виросли, і я повертаюся у порожню квартиру. Було сумно, хотілося себе кудись подіти. І я вступила в університет на спеціальність "медична психологія". Було страшно: "я стара, у мене погана пам’ять". Але навчання, підготовка до екзаменів наповнили моє життя новим змістом і ще більше наблизили мене до йоги. Мені хотілося ділитися своїми знаннями. Тоді я усвідомила, що народжена для того, щоб бути викладачкою. Я почала влаштовувати 15-хвилинну гімнастику на швейній фабриці, де працювала. Звичайно, що це було безплатно. Двічі на тиждень я проводила там уроки і вже жити без цього не могла. Потім орендувала кабінет у дитячому садочку, де викладала також майже безплатно. А потім друзі допомогли орендувати зал, і я, звільнившись зі швейного підприємства, на якому пропрацювала 21 рік, стала приватним підприємцем. Звільнилася тому, що робота заважала мені вчитися. Вважала, що у свої 57 років пенсію я вже заробила, тому хвилювань жодних не було.
– У 2009 році, у 60-річному віці, я заснувала власну студію йоги у Чернівцях. Свої нові знання я припрацьовувала тут і організовувала майстер-класи, семінари. Почала вчити інших викладати. Ще через два роки мені дозволили вступити на викладацький курс, на якому я навчалася протягом трьох років. Моє життя стало насиченим. Все стало просто чудовим і так є і донині. У мене з’явилося дуже багато друзів та вчителів по всьому світу, які стали для мене авторитетом. Я побачила в них духовних вчителів. І це було дивовижно. Коли я їздила на семінари, уроки, була там старшою за всіх. І виконувала з ними асани на рівні. Все, чого навчаю, можу продемонструвати і нині.
11-01-2024, 22:33
0
11 337
