У Чернівцях вже перейменували близько ста вулиць, а планують ще понад 200. "МБ" продовжує рубрику про тих, на честь кого в місті називають вулиці та провулки.



Читайте також: Криворучко, Горбач, Куліш: на честь кого називають вулиці Чернівців

Вулиця Івана Снігура (стара назва – вулиця Івана Павлова)



Іван Снігур – етнограф, фольклорист. Народився в 1929 році в селі Грозинці, що на Хотинщині. В Івана була велика сім’я – ще троє молодших братів та сестер, він був найстаршим. У 1946 він пішки прийшов зі свого села до Чернівців, щоб знайти тут роботу. У місті влаштувався столяром-різьбярем. Згодом 31-річному Івану Снігуру вдалося вступити до Ленінградського вищого художньо-промислового училища. Паралельно працював в системі художнього фонду Спілки художників України та художньо-виробничого комбінату в Чернівцях. Заявив про себе у різних жанрах мистецтва: живопис, оформлення декорацій, кераміка, дерево, скло. Багато уваги приділяв писанкарству, роботі з гутним склом. Розробив понад 400 зразків буковинських сувенірів для тиражного виробництва. Видав шість книг – "Легенди Буковини", "Чернівці й чернівчани" тощо. Завдяки своїм знанням етнографії виступив консультантом 13 фільмів, таких, як: "Яка тепла пізня осінь", "Гадюка", "Білий птах з чорною ознакою". Помер Іван Снігур у 2016 році у Чернівцях.

Вулиця Грегора фон Реццорі (стара назва – вулиця Георгія Плеханова)

Грегор фон Реццорі – журналіст, актор, письменник. Народився у 1914 році у Чернівцях. Походив із сицилійської аристократичної родини. У середині 1930-х переїхав до Бухареста, де служив в армії. Потім заробляв на життя як художник. Переїхав до Берліна. Там працював журналістом, письменником і кіносценаристом. У 1936 році створив сценарії для восьми ігрових фільмів. У 1940-му році на Буковині у нього радянська влада конфіскувала два батьківських особняки. Та він заробляв стільки, що зміг натомість придбати три розкішні будинки: у Нью-Йорку, на грецькому острові Родос та у Флоренції. Грегор фон Реццорі ніколи не забував своєї Батьківщини. І навіть любив жартівливо представлятися Гришею. Він 40 років прожив без паспорта. Після війни Реццорі жив у Гамбурзі, Мюнхені, Парижі. Працював на радіо, писав репортажі та сценарії, знімався у фільмах із Бріджіт Бардо, Шарлем Азнавуром та іншими зірками. За своє життя написав 25 книг. Деякі з книг присвятив Буковині та її мешканцям, зокрема "Магрібінські історії". Помер у 1998 році в Італії, де й прожив останні роки.

Вулиця Дмитра Ясенка (стара назва – вулиця Дмитра Пожарського)

Дмитро Ясенко – військовий, капітан ЗСУ. Народився в Луганську в 1991 році, де й провів дитинство. У 14 років пішов навчатися в Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. У 2014 році брав активну участь в АТО. Воював за Міжнародний аеропорт "Луганськ". У серпні 2015 році зі своїм підрозділом виконував бойові задачі на найгарячіших та найвідповідальніших напрямках. У 2019 році був звільнений у запас через поранення. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення повернувся на службу. Прийнявши посаду заступника командира десантно-штурмової роти, сказав "Нам випала величезна честь боротися за Україну!". "Він завжди йшов першим. Він власноруч забирав поранених і двохсотих, забезпечував нас припасами, а якщо потрібно: засідав у кущах з гранатометом чи викликав вогонь БТР на ворожого снайпера", – згадує про свого командира військовий Роман Загородній. Загинув Дмитро Ясенко 9 липня 2022 року – підірвався на вибуховому пристрої.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram