Випускник історичного факультету ЧНУ Роман Остапчук став підполковником і командує Камінь-Каширським батальйоном Волинської бригади тероборони.
Історією військового на фб-сторінці поділилася 100 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.
Пана Романа сміливо можна називати одним із облич нової української армії. Хоча все могло б скластися зовсім інакше – якби не війна…
Ровесник нашої Незалежності – народився 13 вересня 1991 року в сім’ї вчителів. Тато Василь Тимофійович викладав географію і хімію, мама Тамара Георгіївна – біологію. А Роман – марив історією…
Тож 2008-го, відразу після закінчення школи, подався з рідного Каменя-Каширського аж на Буковину – вчитися на історичному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Та невдовзі після закінчення вишу – 18 березня 2014 року – 22-літній молодший лейтенант запасу Остапчук був мобілізований до лав ЗСУ:
– В університеті у нас була толкова військова кафедра – тож дечого мене таки навчили. Пам’ятаю свою першу посаду в армії – командир взводу матеріально-технічного забезпечення. У моєму підпорядкуванні була сила-силенна машин і водіїв, – усміхаючись, згадує Роман Васильович.
Спочатку молодий офіцер служив у першому батальйоні територіальної оборони, що був сформований на Волині навесні 2014-го – на початку російського вторгнення. Брав участь в АТО, зокрема в боях за Дебальцеве. Згодом служив на різних посадах у військкоматі, вже звідтіля кілька разів знову виїжджав на Схід.
– Після створення Волинської бригади тероборони мене було призначено командиром кадру Камінь-Каширського батальйону – власне, командиром цього підрозділу я є і дотепер, – каже 32-річний підполковник з позивним "Майор".
На сході України, за понад тисячу кілометрів від рідної Волині, душу Романа Васильовича гріють думки про двох його діток – другокласника Михайла і першокласницю Олесю. А ще – додає сил відповідальність за понад пів тисячі людей, які перебувають у його підпорядкуванні:
– Вперше потрапивши в зону бойових дій у 2014 році і подивившись на ситуацію очима історика, я озвучив друзям свій прогноз: це не на рік, і не на два – ця війна надовго. Вже майже 10 років, як Україна бореться з російськими окупантами – і доведеться поборотися ще. Як комбатові мені хочеться, аби кожен мій боєць живим повернувся на Волинь. Вони ж – наші люди – зміцнюють і віру в Перемогу. Своїми морально-світоглядними якостями ми феноменально відрізняємося від здичавілих орків. Правда за нами – і ми неодмінно переможемо!
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
