На фото: Микола Івасюк та Дмитро Загул
У період із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж'єгорська відбувся наймасовіший розстріл української інтелігенції. НКВС розстріляло 1111 людей, зокрема 287 українців і близько пов'язаних з Україною осіб. Цей злочин проти людяності виконавці цинічно присвятили 20-річчю Жовтневої революції.
Тоді режим убив Леся Курбаса, Миколу Куліша, Марка Вороного, Миколу Зерова, Валер'яна Підмогильного та інших яскравих постатей українського відродження 20-х років ХХ століття. Загалом же у цьому карельському лісі було знищено близько 10 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп.
Літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х років, відоме в історіографії як "Розстріляне відродження", уособлює один із найтрагічніших і водночас найвеличніших періодів української культури. Ця генерація інтелектуалів спромоглася здійснити колосальний стрибок від провінційного народництва до передового європейського модернізму, створивши унікальний культурний продукт у театрі, живописі, музиці та літературі.
Проте радянський тоталітарний режим відповів на це піднесення планомірним фізичним та духовним винищенням еліти. У дослідженнях цієї доби традиційно домінує "харківсько-київський" вектор, тоді як внесок українських регіонів, зокрема порубіжної Буковини, часто залишається в тіні, що зумовлює гостру необхідність переосмислення регіонального виміру загальнонаціональної трагедії.
Про це ідеться у матеріалах Чернівецького обласного товариства політв'язнів та репресованих, наданих molbuk.ua
Зазначається, що унікальність митців-буковинців полягала в їхньому перебуванні на перетині західноєвропейського та східноукраїнського культурних світів. Сформовані під впливом австрійського та румунського культурних просторів, вони несли в собі потужну традицію європейського модернізму, глибокого філософського осмислення буття. Рятуючись від жорсткої асиміляційної політики румунської влади на окупованій Буковині, значна частина місцевої інтелігенції з надією дивилася на Радянську Україну, де в 1920-х роках тривала політика "коренізації". Ця ілюзія "червоного ренесансу" змусила багатьох із них переїхати до УРСР, де вони одразу ж включилися в авангард літературного процесу.
Трагічні постаті та масштаб репресій. Переїзд на територію Радянської України став для буковинських митців фатальним: сталінська репресивна машина ідентифікувала їх не лише як "буржуазних націоналістів", а й як "іноземних шпигунів". Голгофу тоталітаризму пройшов цвіт буковинської землі:
Видатний поет-символіст та перекладач класики Дмитро Загул (уродженець с. Мілієве), заарештований за вигадану участь у контрреволюційній організації та згиблий у ГУЛАГу на Колимі.
Письменник, публіцист та громадський діяч Мефодій Бажанський, чиє життя перекреслили радянські концтабори;
Драматург Мирослав Ірчан, який хоч і народився на Покутті, але розпочав свою активну журналістську та літературну діяльність саме на Буковині (в Чернівцях) перед тим, як стати одним із лідерів організації "Західна Україна" в Харкові та закінчити свій шлях під кулями в урочищі Сандармох.
Художник Микола Іванович Івасюк (16 квітня 1865, м. Заставна, Буковина — 25 листопада 1937, Київ) — видатний український художник-баталіст, майстер історичного живопису та портретист, чиє ім'я стало одним із найтрагічніших символів репресованого образотворчого мистецтва доби Розстріляного відродження. 25 листопада 1937 року розстріляли в Києві Биковнянському лісі.
Нове "Розстріляне відродження": Сучасні втрати культури
Сьогодні на фронті або внаслідок ворожих обстрілів гинуть письменники, актори, музиканти, художники та режисери, які мали формувати культурне обличчя модернової України:
Література: Письменниця-дослідниця Вікторія Амеліна, яка активно займалася відновленням пам'яті про репресованих авторів ХХ століття та відкопала щоденник убитого росіянами на Харківщині письменника Володимира Вакуленка, сама загинула від російського ракетного удару по Краматорську. На фронті поліг поет Максим Кривцов ("Далі").
Театр і кіно: В ірпінській окупації росіяни розстріляли актора й телеведучого Пашу Лі. Під час бойових дій загинули соліст балету Національної опери України Олександр Шаповал, актор Чернівецького драмтеатру ** Андрій Федінчик** (пройшов службу), актори Олексій Хільський, Василь Кухарський та інші.
Музика та диригування: У Херсоні за відмову співпрацювати з окупаційною владою у власному будинку росіянами був застрелений відомий диригент Юрій Керпатенко, що стало прямим аналогом чекістських розправ.
Радянська тоталітарна система бачила небезпеку в українських митцях, оскільки вони творили модерну, європейську, самодостатню культуру, яка руйнувала міф про "єдиний народ" та провінційність України.
Сучасна Росія намагається стерти українську ідентичність, знищуючи її сучасних творців. Заява МКСК наголошує: "Так само як у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття сталінський режим знищив покоління українських митців, так і сьогодні Росія цілеспрямовано нищить культурну еліту України".
"Історія Буковини та України загалом демонструє незагоєну рану: трагедія, яка розпочалася з розстрілів Миколи Івасюка та Дмитра Загула в 1937 році, триває і в ХХІ столітті [zFB7nhgYx8A, kb5U1t8N9Vk]. Сьогодні Росія використовує ті самі методи лінгво- та культуроциду. Проте, на відміну від 1930-х років, коли тоталітарна система змогла замовчати та засекретити злочини, сучасна Україна фіксує кожне ім'я, перетворюючи пам'ять на зброю та доказ незламності нашої культури".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернівцях ліцеїсти представили театральну композицію "Розстріляне відродження" - фото
Трагедія буковинської інтелігенції під радянським тоталітарним режимом (1920–1947)
До 1940 року Північна Буковина та її центр Чернівці (відомі як "Маленький Відень") сформували унікальний, полікультурний прошарок інтелігенції. Місцева українська, єврейська та німецька еліта (письменники, професори, адвокати, лікарі) здобувала освіту в університетах Відня, Праги та Чернівців, вільно володіла 3–5 мовами та мислила категоріями європейського права.
Для сталінського тоталітарного режиму СРСР ця верства населення була ідеологічно ворожою. Радянська влада провела на Буковині цілеспрямований соціоцид та культурний погром, ліквідувавши національний інтелектуальний прошарок краю за три послідовні хвилі:
1.Еміграційна хвиля (1920-ті – 1938 рр.): Буковинські митці та науковці, які тікали від румунського гніту в УРСР, повіривши в радянську "українізацію", були знищені НКВС майже на 100%. Їх розстріляли під час Великого терору (як-от поета Дмитра Загула та художника Миколу Івасюка) або замучили в ГУЛАГу.
2.Перша радянська окупація (червень 1940 – червень 1941 рр.): Одразу після анексії краю СРСР розпочав зачистку "класово чужих елементів". Кульмінацією стала ніч на 14 червня 1941 року, коли до Сибіру та Казахстану було примусово депортовано понад 8 000 буковинців, серед яких близько 1 500 – 2 000 становили представники еліти: викладачі Чернівецького університету, гімназійні вчителі, лікарі, юристи та священники.
3.Повоєнна зачистка (1944–1947 рр.): Після повернення радянських військ органи МДБ розгромили молодіжне та студентське підпілля ОУН, відправивши до таборів понад 300 студентів та викладачів Чернівецького університету, а на митців, які залишалися в місті під час війни, начепили тавро "колаборантів".
Масштаб катастрофи:
Загалом за радянський період на території Чернівецької області офіційно задокументовано 22 153 жертви репресій. Історики оцінюють, що щонайменше 3 000 – 3 500 осіб із цього списку належали до культурної, наукової, духовної та чернівецькій пресі були готовим "доказом" шпигунства.
Семен Гуцуляк (1893–1937) — журналіст, науковець та економіст
Уродженець села Нижні Станівці (нині Кіцманський район Чернівецької області). Став безпосередньою жертвою найкривавішої сторінки Розстріляного відродження — масових страт в урочищі Сандармох (Карелія). Працював у Держплані УРСР, але був заарештований за безпідставним звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі та членстві в "Українській військовій організації" (УВО). Розстріляний 3 листопада 1937 року в один день із Лесем Курбасом, Миколою Кулішем та Валер'яном Підмогильним.
Лев Когут (1878–1947) — видавець, редактор та громадський діяч
Видатний діяч Чернівців, адвокат, засновник і редактор впливової газети "Буковина" та низки українських часописів, один із творців українського кооперативного руху в регіоні.
Заарештований НКВС у жовтні 1940 року, майже одразу після приходу Червоної армії на Буковину. Його звинуватили в "антирадянській діяльності". Отримав вирок — заслання до Сибіру, де й помер у таборі міста Маріїнськ (Кемеровська область). Нещодавно Національна комісія з реабілітації офіційно реабілітувала його ім'я.
Михайло Івасюк (1917–1995) — письменник і фольклорист (батько Володимира Івасюка)
Народився в місті Кіцмань. Його доля ілюструє трагедію молодшого покоління західноукраїнської інтелігенції.
У 1939 році намагався нелегально перейти румунсько-радянський кордон, щоб навчатися в університеті в радянській Україні (вірячи в міфи радянської пропаганди про "розквіт культури"). Натомість його заарештували органи НКВС і засудили за "шпигунство".
Провів роки у жахливих умовах сталінських таборів Печорлагу (республіка Комі). Повернувся на Буковину лише після війни, зміг реалізуватися як видатний письменник і вчений, проте все життя залишався під наглядом КДБ.
Костянтин Козак (1888–1937) — диригент, музичний діяч, композитор
Народився на Буковині (у Чернівцях). Був відомим військовим диригентом, керівником оркестрів, збирачем буковинського пісенного фольклору. У 1920-х роках, повіривши в українізацію, переїхав до УРСР, працював у Харкові та Полтаві.
Заарештований у 1937 році під час Великого терору за звинуваченням в "антирадянській націоналістичній діяльності та шпигунстві". Розстріляний у 1937 році. Його музичну спадщину було вилучено з ужитку
Сидір Никорович (1875–1941) — знищений під час червневих депортацій
Буковинський культурно-громадський діяч, видавець, письменник і перекладач. Він жив у Чернівцях, редагував відомі часописи та все життя присвятив освіті українців Буковини за часів австрійського та румунського панування.
Коли у 1940 році радянська влада анексувала Північну Буковину, НКВС розпочав полювання на лідерів "старої" інтелігенції. У червні 1941 року, під час першої масової хвилі депортацій, літнього діяча заарештували.
[b]Орест Руснак (псевдонім — Геррі Альма) (1895–1960) — знищення пам'яті
Славетний український оперний співак (драматичний тенор), якого критики називали "українським Карузо". Народився в селі Дубівці на Кіцманщині. Починав свій творчий шлях у Чернівцях, згодом підкорив головні оперні сцени Європи (Прага, Берлін, Мюнхен).
Радянський режим репресував співака через повне табуювання його імені та творчості. Через його еміграцію та патріотичні погляди радянська влада вилучила всі його записи з радіоефірів та архівів УРСР. На Буковині десятиліттями заборонялося навіть згадувати, що край народив співака світового рівня.
Іван Дудич (1900–1937) — розстріляний у Києві
Народився в селі Хлівище (нині Кіцманський район Чернівецької області). Талановитий буковинський публіцист, поет та журналіст. У 1920-х роках через свої ліві погляди та переслідування з боку румунської влади перейшов кордон і переїхав до Радянської України, сподіваючись долучитися до розбудови української культури. Працював у редакціях газет.
Потрапив під каток Великого терору. НКВС звинуватило його в "шпигунстві на користь Румунії" та членстві в контрреволюційній націоналістичній організації. Його заарештували у Харкові, а наприкінці 1937 року розстріляли.
Іван Бордіян (1910–1940) — закатований у перші місяці окупації
Талановитий буковинський поет, прозаїк та педагог. Народився на Вижниччині, навчався в Чернівецькому університеті. Був активним учасником українського студентського та культурного життя Чернівців у 1930-х роках, писав патріотичну лірику.
Став однією з перших жертв НКВС на Буковині. Його заарештували влітку 1940 року, майже одразу після приходу радянських військ до Чернівців. Його звинуватили в належності к "антирадянським націоналістичним колам". У грудні 1940 року 30-річний поет загинув у чернівецькій в'язниці під час жорстоких допитів.
Степан Шкурган (1914–1983) — репресований диригент
Відомий буковинський культурний діяч, педагог, хормейстер і диригент. До 1940 року працював у Чернівцях та брав активну участь у діяльності українських музично-хорових товариств, розвиваючи національне мистецтво.
Після встановлення радянського режиму потрапив під підозру як "благонадійний елемент" із європейською освітою. Був заарештований НКВС
Сергій Канюк (1880–1937) — письменник-публіцист, громадський діяч, редактор
Народився в селі Хлівище (нині Кіцманський район Чернівецької області).
Знакова фігура Буковини початку ХХ століття. Письменник, борець за права буковинських українців, редактор патріотичних газет "Воля народа" і "Громада". Автор відомої аналітичної праці "Буковина в румунській неволі". Був змушений емігрувати в СРСР, де одразу потрапив під підозру спецслужб. Був засланий до таборів, де його повністю морально й фізично виснажили. Страчений (розстріляний або замордований до смерті) у 1937 році в Марійському концтаборі Кемеровської області.
Михайло Панчик (1895–1937) — лікар-гуманіст
Народився в селі Дорошівці (нині Заставнівський район Чернівецької області). Буковинський медик та інтелектуал. Працював в УРСР, але під час Великого терору був засуджений Особливою трійкою НКВС як "український буржуазний націоналіст". Був відправлений на Соловки, а згодом його життя обірвалося у карельському урочищі Сандармох, де його розстріляли восени 1937 року разом із цвітом української культури/
Мелетій Кічура (1881–1939)
Народився на Буковині (у Топорівцях на Новоселиччині), видатний поет, перекладач (перекладав українською Шарля Бодлера, Райнера Марію Рільке, Оскара Вальда), літературний критик і юрист. Довгий час жив і працював у Чернівцях. У 1920-х роках, захоплений ідеєю творення нової української культури, переїхав до Харкова, де працював у редакціях та видавництвах.
Заарештований у 1933 році за сфабрикованою справою "Української військової організації". Засуджений до таборів. Помер на Колимі (за іншими даними — у Ведмежогорську) в березні 1939 року
Іван Снігур (1929–2016) — переслідуваний митець та етнограф
Видатний буковинський етнограф, фольклорист, художник, майстер декоративно-прикладного мистецтва та краєзнавець. У підлітковому віці (у повоєнні роки) він став свідком нищення буковинської культури й намагався рятувати старожитності, ікони та книги.
У період повоєнних репресій (1940–1950-ті роки) його родина зазнала переслідувань, а сам він через свої відверті патріотичні погляди, відмову співпрацювати з радянськими спецслужбами та прагнення зберегти автентичну історію краю перебував під постійним тиском МДБ/КДБ. Радянська влада конфісковувала його колекції, забороняла виставки, не давала можливості повноцінно працювати й публікувати свої дослідження, намагаючись повністю стерти його ім'я з культурного простору Буковини.
Сидір Глібка (1890-ті – 1941) — знищений педагог та публіцист
Відомий буковинський освітянин, публіцист та громадський діяч Кіцманщини. Він активно дописував до чернівецьких часописів, займався організацією українських читалень та виховував молодь у національному дусі за часів румунського панування.
Одразу після анексії краю радянською владою у 1940 році його внесли до "чорних списків" НКВС як неблагодійного вчителя. Під час страшної червневої депортації 1941 року його разом із родиною арештували та вивезли вглиб СРСР. Його життя обірвалося в одному з пересильних таборів через нелюдські умови транспортування та відсутність медичної допомоги.
Трагедія Чернівецького державного університету
Чернівецький університет після приходу радянської влади у 1940 році зазнав тотальної ідеологічної чистки. Режим намагався повністю знищити "стару" професуру із західною освітою та замінити її надісланими кадрами з УРСР та РРФСР.
Масштаб чисток: Протягом 1940–1941 років та перших повоєнних років було звільнено, заарештовано або депортовано понад 40 провідних професорів, доцентів та наукових співробітників університету.
Серед них були всесвітньо відомі вчені — математики, філологи, історики (наприклад, згадуваний професор Костянтин Богатирець, філолог Іван Бордіян та інші). Їх звинувачували у "пропаганді буржуазної науки" та шпигунстві. Винищення студентської еліти (1940–1947)
Молода інтелігенція Чернівців чинила активний опір совєтизації. В університеті та медичному інституті виникли підпільні групи ОУН.
Лише за одну масштабну облаву НКВС у 1940–1941 роках було розгромлено молодіжне підпілля, внаслідок чого понад 60 студентів Чернівецького університету отримали розстрільні вироки або терміни від 10 до 25 років таборів. У повоєнний період (1944–1947 рр.) ця цифра зросла — за звинуваченнями у зв'язках з УПА було засуджено ще понад 250 буковинських студентів та гімназистів.
Репресії проти духовенства як частини інтелігенції
На Буковині священники традиційно виконували роль не лише релігійних, а й культурних лідерів у селах і містах — вони засновували читальні "Просвіти", вели хори та займалися освітою.
У період з 1940 по 1947 роки на території Північної Буковини радянська влада заарештувала, розстріляла або відправила в табори ГУЛАГу понад 150 православних та греко-католицьких священників.
Церкви масово закривалися, а релігійна інтелігенція винищувалася як класовий ворог комунізму.
Якщо підсумувати всі пласти інтелігенції (науковці, вчителі, митці, духовенство та студентство), то сталінський режим у 1920–1947 роках вирвав із життя Буковини найбільш активну та освічену верству населення. Процес нищення був настільки глибоким, що культурне життя регіону було законсервоване та русифіковане на десятиліття вперед, а пам'ять про справжніх творців Буковини почала повертатися лише після здобуття Україною незалежності.
Ліквідація творчої та культурної еліти Чернівців
До 1940 року Чернівці мали насичене європейське культурне життя: діяли десятки українських товариств (як-от "Буковинський Кобзар", "Міщанська Читальня", "Музичне товариство"), виходили незалежні газети, працювали театри та друкарні.
Упродовж 1940–1941 років радянська влада закрила всі без винятку українські часописи, видавництва та культурні осередки.
Кількість репресованих митців: Понад 100 провідних діячів культури — режисерів, акторів, художників, журналістів та керівників хорових колективів — були заарештовані або вислані. Їхнє місце зайняли прислані з РРФСР та східних областей УРСР "ідеологічно перевірені" кадри, які почали тотальну радянську пропаганду.
Усі ці факти підтверджують, що радянська влада проводила на Буковині системну денаціоналізацію. Кількісне та якісне винищення інтелігенції у 1920–1947 роках мало на меті перетворити унікальний, європейський та полікультурний буковинський край на типову радянську провінцію, позбавлену власного голосу, пам'яті та лідерів.
Віктор Кулишір (1917–1941) — розстріляний студентський лідер
Студент 3-го курсу юридичного факультету та секретар Чернівецького державного університету. Він очолював крайовий провід ОУН на Буковині в перший період радянської окупації та гуртував навколо себе молоду патріотичну інтелігенцію краю.
НКВС вистежило і заарештувало його 4 листопада 1940 року. Попри тортури, він не зламався. Його тримали у в'язниці, а після початку німецько-радянської війни 11 листопада 1941 року розстріляли без суду як "ворога народу" у прифронтовій зоні.
А. Г. Прайс (1896–1944) — репресований професор-історик
Видатний чернівецький науковець, доктор історичних наук, археолог та професор Чернівецького університету. Він представляв ту частину європейської професури Чернівців, яка намагалася зберегти академічну науку за радянського тоталітаризму.
Заарештований органами МДБ 30 серпня 1944 року, одразу після другого приходу радянських військ до Чернівців. Проти науковця висунули стандартне абсурдне звинувачення в "пособництві окупантам". Після трьох місяців жорстоких допитів та катувань у сирих камерах, 48-річний професор помер від висипного тифу 4 грудня 1944 року.
Орися Теляєва (ув'язнена за вірші)
Молода чернівчанка, яка належала до інтелігентних кіл міста, любила українське слово, збирала та поширювала патріотичну поезію.
Її доля стала класичним прикладом радянського абсурду й безжальності. Дівчину заарештували та засудили до 10 років ув'язнення в концтаборах лише за те, що НКВС знайшло у неї вирізки з 4 патріотичними віршами.
Підсумковий масштаб катастрофи
Радянські репресії 1920–1947 років проти буковинців мали чіткі ознаки соціоциду та культурного погрому. Було ліквідовано або депортовано:
Практично 100% буковинських письменників-емігрантів першої хвилі.
Близько 40–50 провідних науковців університету.
Понад 400 вчителів та викладачів гімназій.
Понад 150 священнослужителів.
До 300–400 представників творчої та технічної інтелігенції (лікарів, юристів, акторів).
Комуністичний режим домігся своєї мети: наприкінці 1940-х років Буковина залишилася фактично без своєї корінної інтелектуальної верстви, що дозволило радянській владі легко провести примусову колективізацію селян та насадити жорстку русифікацію в містах.
Унікальність репресій на Буковині полягала в тому, що радянська каральна машина нищила не просто окремих людей, а унікальний феномен "маленького Відня" (як називали Чернівці). До 1940 року пересічний буковинський інтелігент (учитель, інженер чи лікар) закінчував європейську гімназію або університет, знав щонайменше три-чотири мови (українську, німецьку, румунську, їдиш) та мислив категоріями європейського права.
Для тоталітарного сталінського режиму такі люди були "абсолютно непридатними" для радянського суспільства. Саме тому інтелектуальну еліту краю заміщали присланими кадрами, а корінних буковинських митців та вчених викреслювали з історії.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
