«Тут дуже чуйні люди»: історії двох жінок, які через війну переїхали на Буковину і тут працюють

Ольга Андрієць (зліва на фото) понад десять років викладала англійську мову в школі на Херсонщині, проте війна змусила її змінити місце проживання та роботи. Жінка пів року жила в окупації. Коли переїхала, влаштувалася на роботу в нашому краї.

Про це йдеться в публікації "МБ".



"Батько хворів, не могли його залишити"

"На Буковину перебралася у кінці серпня минулого року. Тривалий час перебувала в окупації на лівому березі, бо не було змоги поїхати. Наш населений пункт знаходився поблизу Криму. Мій батько хворів на рак, тому не могли його залишити. Після того, як він помер, я з донькою змогла виїхати. Було важко, адже волонтери допомагали лише маломобільним або багатодітним сім’ям. Тому ми знайшли перевізника, який погодився за гроші нас перевезти на територію, підконтрольну Україні. На Буковині в нас є знайомі, вони нас запросили, так ми тут залишилися", – згадує пані Ольга.

Школа, в якій працювала Ольга Андрієць, після приходу "визволителів" закрилася. На Буковині вчителька планувала навчати дітей у позаурочний час.

"Думала працювати репетитором. Залишила своє резюме на сайті work.ua, але через кілька днів мені зателефонував директор Тисовецької школи та запросив на роботу. Мені тут все подобається – люди, колектив. Нас дуже гарно прийняли та підтримують. Мрію, щоб війна закінчилася, ми змогли б повернутися у свої рідні домівки, а наші воїни – до своїх дітей, дружин, батьків", – каже жінка.

Місяць з тримісячною дитиною у підвалі

Юлія Сергієнко в мирний час вчителювала у Вугледарському районі, який зараз є однією з найгарячіших точок на фронті. Через війну жінка була змушена покинути рідну домівку та переїхати на Буковину.

"Там була дуже складна ситуація. Сім’я розділилася, батьки з молодшим братом виїхали. Мій чоловік працює рятувальником, то його не відпускали, а я одна з дітьми не хотіла їхати. Місяць протрималася з тримісячною дитиною в підвалі. Людей вже майже не було, окрім військових та рятувальників. Потім, як стало дуже складно, я вирішила виїжджати. Мого чоловіка відправили в командирування до Сторожинця. Так ми опинилися тут", – розповідає вчителька.



Пані Юлія працювала шість років вчителькою в селі Новоандріївка неподалік Вугледару. Наразі вже рік працює вчителькою англійською мови у Снячівській школі.

"Ми приїхали пізно вночі. Нас зустріли добрі люди, нагодували. Ми живемо в Глибочку в старому хабі, який не працює, але зараз тут зробили ремонт. Нас тут три сім’ї. Тут дуже чуйні люди – постійно ходили, питали, як ми, що нам потрібно. Допомагали. Якби не було такої підтримки, я була б у жахливій депресії", – говорить Юлія Сергієнко.

Жінка за освітою вчителька початкових класів та англійської мови, проте в школі була вакансія на вчителя іноземної.

"У селі всі про всіх все знають, тому директор школи дізнався про мене швидко, зателефонував і запропонував роботу. Школа неймовірна, колектив класний, молодий, активний. Якби не така підтримка, було б дуже важко. Та все ж хочеться, щоби наші воїни звільнили наші землі й ми повернулися додому. Адже мої батьки перебувають в окупації, як і батьки мого чоловіка", – зазначає пані Юлія.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram