Вони катували, розстрілювали, висилали до Сибіру непокірних. Це – лише частина опису звірств, які чинили енкаведисти на територіях Буковини та Галичини в 40-х роках…

Один із кривавих боїв між українськими повстанцями та військами НКВС відбувся 16 червня 1944 року біля села Зелена Липа на Хотинщині.



Бійці УПА запекло протистояли краще озброєному та чисельнішому ворогові. Більшість із них загинули. Частину захопили в полон і розстріляли або вислали до Сибіру. Лише небагатьом вдалося врятуватися.

Про це йдеться у публікації "МБ" від 6 квітня, пише molbuk.ua



"Розпороли живіт і викинули дитину"

Чернівецькі історики Василь Мустеца та Нестор Мизак після відкриття архівів радянських спецслужб змогли відновити події тих трагічних днів:

"На світанку 16 червня 1944 року під час прочісування лісових масивів війська НКВС натрапили на повстанську боївку. Сховок розташовувався у скелі над річкою Дністер, яка серед місцевих називається "Стінка". Боївка була густо обросла лісом, вона складалася з п’яти спеціально створених і добре захищених печер. Керівником був мешканець села Горошова на Тернопільщині 31-річний Богдан Нікорчук на псевдо "Тополя". Загалом сховок налічував близько 50 вояків. Практично усі – мешканці села Горошова, а також 10 буковинців із села Онут. Ворожі війська оточили скелю вже о п’ятій годині ранку. Раптово, коли повстанці не сподівалися, розпочалася стрілянина та полетіли гранати. Потім військові призупинили стрілянину і запропонували повстанцям скласти зброю. Проте Богдан Нікорчук віддав наказ: "Опиратися до останнього набою, в полон живим не здаватись!" І повстанці відкрили вогонь у відповідь.

Перестрілка тривала весь день до вечора. Кількість загиблих та поранених повстанців зростала, більше половини з них взагалі не мали зброї, закінчувалися боєприпаси. Проте і ворог зазнав утрат. Тоді енкаведисти запросили підкріплення – артилерію та міномети, які мали підійти на ранок.

Вночі командир, усвідомлюючи ситуацію, віддав наказ відступати. У сховку також перебувала його дружина Ганна Нікорчук на псевдо "Берізка". Вона разом зі стрільцями мужньо оборонялася і підбадьорювала чоловіка: "Тримайся, Богданку, наші підходять". Ганна була вагітна. Тієї страшної ночі Нікорчук сказав дружині спробувати вибратися з оточення та піти до сусідньої боївки по допомогу. Вона у вивернутому назовні кожусі вночі по-пластунськи повзла полем, проте була виявлена та захоплена. Довідавшись, що схопили дружину провідника, енкаведисти розпороли їй живіт і викинули дитину. Ганні йшов 21-ий рік…

Вранці на місце бою ворогові доставили міномети і гармату. Після обстрілу з гармат радянці наблизилися до скелі. Якщо вірити повідомленням Чернівецького НКВС, на місці бою вони побачили "33 убитих, кілька людей лежали в ущелині, а решта артилерійським і мінометним вогнем були завалені у землянках. Крім того, під час прочісування підібрали двох поранених і 19 захопили живими"… За вироком військового трибуналу, із 12 заарештованих сімох присудили до розстрілу. Інші отримали тривалі терміни ув’язнення. Сім’ї повстанців виселили у віддалені райони СРСР", – йдеться у матеріалах досліджень Василя Мустеци та Нестора Мизака.



Одержав у бою важке поранення і сотник "Тополя". За свідченнями істориків, його відвезли у рідне село і сховали на церковній бані. Лікувала сотника дружина греко-католицького священника Юлія Бордуляк. Коли село потрапило під облаву, дівчата-підпільниці Марія Яремій та Марія Юсипів на човні переправили командира у село Білівці і майже рік виборювали його від смерті.
Та раптова облава виявила його. "Тополі" запропонували здатися, але він підірвався гранатою. Батька і матір загиблого вивезли у Сибір, брата Романа кинули на 10 років до тюрми.

Окрім історичних розвідок, маємо і живих свідків тих страшних подій - 93-літнього Василя Муневича. Чоловік народився у селі Горошова, та згодом переїхав до Чернівців, де мешкає й досі.



У 1944-му році чоловікові було 15. Його дядько Микола Лопатнюк на псевдо "Клим" нишком вивів з оточення близько десятка бійців і врятував їх. А племінник вдома разом із матір’ю вони облаштували дві криївки, де переховували повстанців.

Пускали газ, потім притягнули гармату

З тих пір минуло майже 80 років, та Василь Муневич досі пам’ятає чи не кожну подробицю тих кривавих подій і називає прізвища та імена їхніх учасників. Він поділився з "МБ" своїми спогадами.

"В УПА були мій вуйко, мамин брат Микола Лопатнюк, і ще двоє первих братів Василь і Іван Козаки, – розповідає Василь Муневич. – Василя вбили москалі у 1944 році після того, як у шинелі знайшли кілька патронів. Вони його били, доки не добили. А коли вже не міг іти, застрелили. Йому було 17 років… Івана вбили на два роки пізніше. Мене попередили, що його хочуть убити. Я шукав брата, щоби застерегти його, але не міг знайти. І от на Страсний четвер я повертався з церкви. Йшов городами, щоби москалі не перестріли дорогою. Раптом чую – постріл. Відразу зрозумів, що це вбили брата Івана…"

Поблизу села Зелена Липа, де відбувся бій, розташована стрімка гора висотою 300 метрів. Її називали в народі "стінкою". У "стінці" повстанці створили дві криївки. В одній, яка посередині гори, перебували одружені чоловіки. Ними керував Богдан Нікорчук. В іншій, розташованій нижче, – молоді хлопці. Дядько пана Василя Микола був керівником "парубоцької" криївки.

"Коли бійці ходили до села Ржавинці просити хліба, хтось їх видав і вказав на сховок. Тоді москалі обложили скелю і напали, – провадить пан Василь. – А щоби повстанці не стріляли, послали наперед себе дітей, яких привезли з Чернівців. До криївки з чоловіками довго не могли добитися, пускали газ. А потім притягнули 76-міліметрову гармату і били по криївці…

А от хлопцям, якими керував дядько оповідача, пощастило більше: він їх вивів.

"Криївку мого вуйка москалі не могли знайти, – каже Василь Муневич. – Було, що один якийсь забрів, але наші його вбили і заховали. Побачивши облогу, вуйко у самий полудень серединою "стінки" перевів усіх хлопців. Далі вела стежка до села Баламутівка. Вони зняли постового і поховалися в жито. А ввечері перейшли брід між Онутом та Горошовою. Врятувалися всі, крім Цимбала – солдата з Київщини, який застрелився. Його батька-священника вбили енкаведисти. Хлопці казали: "Йди, може, якось будеш жити". А він сказав: "Ні, не хочу" (йдеться про Ярослава Цимбалюка - солдата Червоної армії, який перейшов до лав УПА і, смертельно поранений, підірвався гранатою, - ред.)

"Кагебіст бив шомполом по пальцях"

Василь Муневич із матір’ю переховували в себе повстанців, які врятувалися.

"Одна криївка в нас була в криниці, а інша – в шопі (сараї – ред.). Там у стіні викопали сховок. Коли приходили москалі, я бійців замурував у тій криївці", – каже.

Пізніше Василя Муневича з матір’ю схопили енкаведисти.

"Один із бійців здався і показав нашу криївку, ту, що в криниці, але про іншу змовчав. То нас із мамою на два тижні закрили на проборстві (помешкання для священика та парафіяльних заходів – ред.).

Мене кадебіст бив шомполом по пальцях і змушував зізнаватися. Я відповідав, що нічого не знаю. Маму теж били на допитах, але й вона нічого не розповіла. Врешті нас відпустили…"



На місці бою воїнів УПА та військ НКВС поблизу села Зелена Липа товариство політв’язнів та репресованих планує встановити пам’ятний знак.



Одна з ініціаторок такого вшанування – членкиня "Чернівецького обласного товариства політв’язнів та репресованих" Любов Лапко. Вона переконана, що це надзвичайно важливо для збереження історичної пам’яті нації.

"Щоби нащадки пам’ятали про споконвічну боротьбу українців за свою державу", – каже пані Любов…



Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |