Волонтер з Буковини щотижня їздить найгарячішими напрямками, возить допомогу військовим

Волонтери з Недобоївської громади від початку повномасштабного вторгнення об'їздили вже понад 120 тисяч кілометрів.

Серед них Олександр Бурлака, який в перші дні війни долучився до благодійного фонду "Ми поруч" та на власному авто евакуйовував людей з гарячих точок, пише molbuk.ua



‒ 25 лютого 2022 року ми з волонтерами вже виїхали на першу евакуацію. Тоді найбільше евакуйовували людей з Київщини, Харківщини та Сумщини. Вже згодом почали відвозити гуманітарну допомогу жителям міст, які цього потребували, ‒ розповідає Олександр Бурлака. ‒ Потім почали возити допомогу військовим. З 24 лютого на своєму авто я евакуював до ста людей. Міг би більше, але бус має лише вісім пасажирських місць.

"Здійснюю один рейс на тиждень"

На рахунку Олександра Бурлаки десятки рейсів. Нещодавно він повернувся з Харківщини, куди відвозив гуманітарну допомогу.

‒ На початку війни їздив на евакуацію за свої кошти, зараз періодично допомагають люди з Недобоївської громади. Здебільшого здійснюю один рейс на тиждень. Часто їжджу разом із своїм племінником Тимофієм Довбнем. Остання поїздка тривала шість днів, тоді ми наїздили понад п’ять тисяч кілометрів, ‒ каже Олександр Бурлака.

З 2000 року Олександр Бурлака є засновником та директором приватного сільськогосподарського підприємства. Через те, що зараз починаються весняні польові роботи, чоловік намагається поєднувати роботу і волонтерство.

‒ Вже понад 20 років я працюю в полях і садах. Коли розпочалася війна, то не думав, що волонтерство матиме таку вагу у моєму житті. Зараз починаються весняні польові роботи, тож змушений посіяти поле, але попри це ще планую з’їздити до військових, ‒ ділиться волонтер.
Олександр розповідає, що кожна поїздка у гарячі точки є дуже складною. Щоразу чоловік переживає разом з людьми, що пережили окупацію, біль, слухає їхні історії. Зізнається, що психологічно та емоційно це виснажує…





‒ У перші дні евакуації люди сідали до автобуса без речей, хотіли якнайшвидше втекти від небезпеки. Коли евакуйовували жителів із села Стоянка на Київщині, то російські військові вже були в Ірпені, а це дуже близько... Були страшенні обстріли, кожна поїздка ставала дедалі небезпечнішою… ‒ пригадує Олександр.

Читайте також: "Виїхали з міста лише з третього разу": історія подружжя з Херсона - відео

"Знаю, що це роблю з Божою силою..."

Попри складнощі, чоловік продовжує їздити до Бахмута, Краматорська.

‒ Морально складно щоразу… Згадую історію жінки, у якої на очах загинув чоловік внаслідок ворожого обстрілу… Тоді "пробирають мурахи"… І таких історій безліч. Коли приїжджаємо з гуманітарною допомогою, деякі люди приходять у хатньому взутті, бо не весь одяг вдалося зберегти. Багато місцевих жителів не бажають виїжджати навіть попри постійні обстріли. Кажуть, що не мають куди і до кого… ‒ розповідає Олександр.



‒ Під час поїздки завжди намагаємося завітати до воїнів-односельчан, але ситуація на фронті змінюється щосекунди. Тому часто буває так, що допомогу залишаємо і швидко покидаємо позиції. Наші військові тримаються, невпинно вірять у перемогу, ‒ каже Олександр Бурлака.

На запитання, звідки волонтер бере сили на постійні поїздки, Олександр відповів коротко: "У кожного є своя віра… Я знаю, що це роблю з Божою силою..."

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram