"Не потрібно розпитувати": психологиня з Чернівців розповіла, як правильно спілкуватися з військовими

Спілкуватися з військовими, які були на фронті, важко. Як правильно говорити - розповіла психологиня з Чернівців Наталія Круглашова.

Про це йдеться в матеріалі "МБ".



– Як правильно спілкуватися з військовими?

– Із військовими потрібно спілкуватися так, як і зі звичайними людьми. Вони такі самі люди, як і ми. Якщо розпочинати спілкуватися з ними якось спеціально, неприродно, вони відчують, що щось не так. Та є теми, які не варто зачіпати. І взагалі не потрібно розпитувати: "А як там?", "Скільки загинуло?", "Де ви були?" Якщо людина захоче, то розповість вам сама. Також не варто казати людині, яка приїхала з фронту, щось на кшталт "я тебе розумію". Адже ви точно його не розумієте, якщо весь час війни були в Чернівцях, а військовий – у Бахмуті. Краще розповідати про свої почуття, про те, що ми вдячні їм, але не перегинати палицю. Потрібно відчувати межу.




– Що робити, якщо військовий не хоче спілкуватися?

– Якщо до цього ви спілкувалися і все було чудово, а зараз між вами нічого не сталося, але людина замкнулася, то їй потрібна допомога. Проте для кожного це індивідуально, тож підібрати якийсь один механізм для всіх – нереально. У людини може бути депресія, посттравматичний стресовий розлад, важкі думки, але ділитися цим вона не може.

"Війна – це жах без кінця, і це важко витримувати"

– Чому люди підсвідомо відкладають плани на період "після війни"?

– Насправді, крім наших думок, наше тіло також реагує на стрес. Навіть люди у відносно мирних регіонах, як-от, Буковина, все одно стресують. У нас є тривоги, ми бачимо людей, які приїхали із зони бойових дій, читаємо новини, тому стресових ситуацій маємо також багато. Людина в такому разі будувати плани не хоче, адже розуміє, що в деякий момент все може піти шкереберть. Війна – це період невизначеності. Дуже важко сприймати, що глобально ми на неї ніяк не можемо вплинути. Тому первісна реакція організму – боротися або завмерти. Коли ж стрес триває дуже довго, у людей переважає реакція завмирання. Вона може тягнутися дні, тижні, а то й місяці.

– Як жити з невизначеністю?

– Треба діяти в якомусь осяжному часовому відрізку. Планувати щось на цілий рік, коли ми не знаємо, що буде ввечері, – дуже складно. Тому раджу будувати плани на короткі відтинки часу. Навіть якщо у вас є якийсь великий план, проєкт, то його варто реалізовувати частинами. Не варто себе примушувати й картати, якщо щось не виходить, адже проблеми з пам’яттю, розумінням – це все притаманно кожному з нас, бо ми перебуваємо під тиском стресу. Війна – це жах без кінця, і це важко витримувати.

"Будь-які реакції зараз нормальні"

– Чи варто жити весь час у новинах?

– Важливо мати інформацію, але потрібна міра. Якщо після року війни людина не може вийти з новин, то їй варто звернутися до спеціаліста. Проте будь-які реакції зараз є нормальними, адже з нами такого ще не було. Війна – це не є нормальна ситуація. Новини не варто читати постійно, але треба бути в курсі, адже є багато важливих повідомлень, як-от, повідомлення про повітряну тривогу.

– Як новини впливають на нашу психіку?

– Постійне читання новин – це ілюзія того, що я захищусь, якщо матиму інформацію. Контроль нам дає певну владу над ситуацією, я ніби знаю, що відбувається. Так, знати необхідно, але погано, коли це вже переходить у часто повторювані дії. Будь-яка людина адаптовується, коли якийсь подразник повторюється. Ми вже не реагуємо на це так, як колись. Згадайте повітряні тривоги на початку повномасштабного вторгнення, коли всі бігли в підвал. Зараз же більшість людей не звертає на них такої уваги. У кожного різна можливість адаптовуватися: хтось може й досі ховатися в укриття, а хтось зовсім не реагує на сирену.

"Кожен працює на перемогу"

– "Я мало роблю для перемоги": що робити з такими думками?

– Можливо, якщо людина так думає, вона не на своєму місці. Треба зробити якийсь аналіз, "ревізію" своєї діяльності: чи справді можу я зробити більше? Чи є в мене на це час? Чи я завжди не задоволений собою, а чи це конструктивна самокритика? Кожен із нас має свої можливості, не потрібно "заганятися". Ви не повинні працювати 24 години на добу, бо хтось на фронті. Життя триває. Не тільки на передовій люди роблять правильну справу. Ті, хто печуть хліб, ремонтують машини, волонтерять, лікують – усі роблять свій внесок у перемогу. Немає зараз непотрібної роботи. Усі потрібні на своєму місці. Зараз кожна людина працює на перемогу!

– "Я в тилу, а інші на фронті": як з цим боротися?

– Ідеться про почуття провини. Якщо ви не пішли у військкомат і не записалися в добровольці, значить, є те, що вас тримає тут. Якщо ж ви не проти йти воювати – чекайте на повістку. Ви ж не ховаєтеся, не їдете за кордон, тому у вас не повинно бути почуття провини. Якщо ви не ховаєтесь, а повістка до вас не прийшла, то в чому ви винні? Коли буде треба, то вона прийде всім, хто хоче цього чи не хоче. Проте поки що держава не потребує вашої військової допомоги, тож робіть щось інше, але корисне.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram