Андрій та Алла Рупташі – молоде подружжя із селища Лужани, що на Буковині. Нещодавно вони одружилися, а раніше їх об’єднувала лише військова служба.
Андрій до 24 лютого не уявляв, що таке армія, але Алла вже мала в цьому досвід та встигла побути солдатом в зоні ООС, а згодом військовою – у найгарячіших напрямках повномасштабної війни, пише molbuk.ua.
‒ Пам’ятаю, мій підрозділ стояв на місці дислокації. У березні до нас заїхала бригада Андрія. Я відповідала за розподіл нарядів у військовій частині, підійшла до машини ротного, щоб все розписати. У той час відчувала, як Андрій безперестанно дивився на мене. Бачила, як намагався стати до бесіди. Коли закінчила розподіл, він таки поцікавився, як мене звати… Він був дуже настирний… ‒ розповідає Алла Рупташ. ‒ Також попросив номер телефону, і вже після цього ми почали спілкуватися. Та наступного дня після знайомства, їхня бригада поїхала. Лише через місяць ми змогли знову зустрітися…
За місяць знайомства вже знав свою долю…
Алла родом із Харківщини, з міста Балаклія. Одружитися на Буковині було спільним рішенням подружжя. Уже через місяць стосунків Андрій зателефонував додому та повідомив, що повернеться не один, а з обраницею та її восьмирічним сином Олександром.
‒ Я хотів несподівано зробити пропозицію. У селі, де на той час перебували наші бригади, було багато людей, адже всі чекали на гуманітарну допомогу. Стояв тоді з квітами та перснем біля місцевого магазину, шукав, щоб хтось Аллу покликав сюди. Вийшло так, що натрапив на майора бригади, в якій служила Алла. Він зателефонував їй, щоб підійшла за документами, ‒ згадує Андрій Рупташ. ‒ Через декілька хвилин бачу: підходить вона, усміхається і вже розуміє, що відбувається. Згодом ми вирішили одружитися 14 лютого, але через те, що відпустили раніше у відпустку, весілля було наприкінці січня.
Кохання Алли та Андрія справді міцне. Чоловік неодноразово казав: "Я з нею піду у вогонь, у воду та навіть під обстріли…".
‒ Ми були один від одного на відстані 40-50 кілометрів. Я добу працювала, наступного дня їхала до штабу, завозила документи і одразу вирушала до Андрія. Не зважала на обстріли, бо хотіла побачити його. Пам’ятаю, градами накривали село, а я везла йому їсти, Андрій зупиняв мене не раз… ‒ каже Алла.
У планах – дітки та власна справа
У своїй бригаді жінка перепрошивала рації та дрони, покращувала зв’язок між військовими групами. За контрактом Алла служила майже два роки. Вже у вересні вирішила звільнитися у зв’язку з вихованням неповнолітньої дитини.
‒ Я зараз не служу, чекаю на Андрія вдома. Чоловік вважає, що дружина не повинна бути на війні. Рідні також підтримали моє звільнення з військової служби, бо вважали, що це не жіноча справа. До служби в армії я працювала адміністратором у супермаркеті, а бажання стати військовою було завжди, до того ж в армії висока зарплата. Але щойно розпочалася повномасштабна війна, вже і грошей не хотілося, у пріоритетах було життя, – ділиться Алла.
Чоловік Андрій до війни доглядав та продавав коней, його нічого не пов’язувало з армією. Та після 24 лютого за короткий термін зміг опанувати ази військової служби. Зараз Андрій воює у зенітно-ракетному дивізіоні під Вугледаром.
‒ Мене війна застала вдома. 24 числа я вирішив вступити до лав ЗСУ. Зараз не шкодую про свій вибір, – каже Андрій.
Після нашої розмови Андрій повернеться на військові позиції, захищати державу, а Алла чекатиме його вдома на Буковині.
‒ Хочемо якнайшвидшої нашої перемоги. Плануємо мати ще дітей, але у вихованні потрібно, щоб чоловік був поруч. Також думаємо, відкрити власний бізнес, але це вже буде після війни, – каже Алла Рупташ.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
