«Лагідна українізація від Обшанського»: боєць ЗСУ із Чернівців наводить лад на Харківщині - фото

Фото надані Сергієм Обшанським

Ексчиновник із Чернівців, а нині боєць ЗСУ Сергій Обшанський наводить лад на Харківщині. За чотири години на його "прохання" в селі вивісили українські стяги на всіх громадських будівлях.

Про це йдеться у публікації "МБ" від 3 листопада, пише molbuk.ua



Зараз він – солдат ЗСУ і перебуває на східному фронті на Харківщині. Але й тут Сергій Валерійович не забуває про своє основне покликання – наводити лад. Називає це "лагідною українізацією від Обшанського".

"Дав чотири години на виконання "бойового" завдання"

Село на сході Харківщини, до якого прибув пан Сергій, наші війська звільнили у вересні. Доти воно з лютого перебувало під російською окупацією. Не дивно, що в магазинах продавали товари з так званих ДНР, ЛНР та РФ: сіль, мінеральну воду, соду, оцет, печиво, цигарки та іншу продукцію.

Місцеве населення розраховувалося хто чим: українськими гривнями зі старих запасів, російськими рублями. Декому відпускали товар просто в борг.

Та це ще можна було зрозуміти, зважаючи на більш ніж піврічну окупацію села. Але найбільш неприємно вразило ексчиновника з Чернівців те, що на жодній адміністративній будівлі та місцях загального користування він не побачив українського прапора. Його не було навіть на приміщенні колишньої сільради, не кажучи вже про лікарню та магазини.

Такого неподобства Сергій Валерійович допустити не міг. Тож швидко рушив до керівництва села і ввічливо поцікавився, чи вистачить їм чотирьох годин, щоби вивісити українські прапори на будівлях сільради, амбулаторії та школи. Його запевнили, що вистачить. І справді, не минуло навіть і обумовленого часу, як прапори вже майоріли на перелічених будівлях. А також – на всіх трьох магазинах у селі.



"Коли я заїхав у село, звернув увагу, що ніде немає жодного українського прапора, – розповідає С. Обшанський, з яким molbuk.ua вдалося поспілкуватися телефоном. – При цьому постійно приїжджають волонтери, привозять гуманітарну допомогу, за якою приходять не тільки місцеві, а й мешканці довколишніх сіл. Видає цю допомогу щось на кшталт відділу соцзахисту.

І от постає питання, якщо вже є тут така структура, то з якого переляку не вивісити прапор України? Це ж саме під ним люди отримують гуманітарку. Тож я знайшов головного спеціаліста, який відповідав за цю ділянку роботи, дав йому чотири години на виконання "бойового" завдання щодо встановлення прапора і флагштока. Коли за кілька годин повернувся, вже все було на місці".
А за день до того Сергій Обшанський навів лад у магазинах.



"Навідався до продуктового магазину. Там продавали і українську продукцію, і товари так званих ДНР, ЛНР, Росії. То спочатку довелося там провести невеличку "політінформацію": самому взяти прапор, який я привіз, і повісити на магазині. Якщо хтось його звідти здійме, розмова буде коротка", – наголошує.



Ще на двох магазинах українські прапори замайоріли вже з ініціативи їхнього власника. Чоловік, побачивши рішучі дії пана Обшанського, вирішив не очікувати, коли і його прийдуть "лагідно українізувати". Тим паче, що й сам він мав доволі чітку проукраїнську позицію. Тож швидко вивісив на двох своїх магазинах синьо-жовто стяги.



Тож тепер прапори розвіваються над трьома магазинами, сільрадою, школою та амбулаторією села. Порядок, одне слово.



"Місцеві розраховувалися рублями, гривнями або брали в борг"

Також після зауваження пана Сергія щодо продажу російських товарів уся ця продукція хутко позникала з прилавків та складів магазинів.

"Село було окуповане з 25 лютого. Рашисти проходили цією територією величезними колонами. Позавозили сюди свої товари. Тут більш ніж пів року не було жодного зв’язку з Україною. Місцеві розраховувалися рублями, гривнями – хто що мав. А чим інакше мали платити? Продавці розповідали, що частину людей брали "на олівець". Лише у вересні українські війська зайшли сюди, дали "оркам" доброї прочуханки і вигнали", – каже С. Обшанський.



Зараз у селі залишилися ті, хто з різних причин не зміг або не захотів виїхати. Повтікали до Росії місцеві, що співпрацювали з окупантами. Ще раніше на підконтрольну Україні територію виїхали люди, які розуміли, що ворог їх переслідуватиме за проукраїнську позицію, або ж просто боялися за дітей.



"Коли на Харківщині розпочався наступ, до Росії повтікали колаборанти, які працювали медсестрами чи кухарями в "рашці", чи місцеві бандити-контрабандисти. Усі вони мали паспорти так званих ЛНР та ДНР. Цікаво, що колишній сільський голова був палким прихильником Партії регіонів, пізніше "жопоблоку", і він теж хотів утекти. Проте на російському кордоні його не пропустили, – зауважує співрозмовник. – Це ще одне свідчення того, що навіть "рашці" зрадники не потрібні. Бо й вороги розуміють: якщо людина продалася тут, то вона продасться і там".



Пан Сергій запевняє: стійко тримається, як і кожен у підрозділі. Ніхто не падає духом, усі налаштовані на перемогу. Щоправда, з ностальгією згадує дружину з донькою, з якими так любив ганяти на велосипедах Чернівцями.



Та впевнений: після перемоги вони разом обов’язково надолужать згаяне, і на них буде ще дуже багато щасливих днів…



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |