Юрій Тесліцький – волейбольний рефері національної категорії, який судив матчі суперліги. Та після 24 лютого його життя змінилося докорінно.
Про це повідомляє Чернівецький обласний ТЦК та СП.
З початком війни Юрій Тесліцький перевіз до батьків у село Карапчів Вижницького району дружину з дітьми. Сам же, повернувшись до Чернівців, пішов до військкомату.
Не мав жодного бойового досвіду
До того він не те що не мав бойового досвіду, а й навіть не проходив строкової служби. Проте, відбувши двомісячний вишкіл, Юрій разом із побратимами опинився на передовій. Там неодноразово брав участь у перестрілках із ворогом. Під час однієї з них Юрій Тесліцький отримав численні поранення. Зізнається: "Вижив якимось дивом".
"Звичайно, перед тим, як піти у військкомат, я вагався, – каже Юрій. – Та 27 лютого вирішив, що вдома сидіти не буду. Був мобілізований до Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Там саме створювалася рота охорони. До того, як відбути в зону бойових дій 11 травня, ми пройшли добротну підготовку. 24-а окрема механізована бригада, до якої мене прирядили, утримувала позиції на Луганщині між Золотим і Оріховим".
Виконував бойові завдання на Луганщині
Тесліцький виконував бойові завдання неподалік Лисичанська і Сіверодонецька. Юрій не приховує, що тривалий час ситуація була для наших воїнів на цьому напрямі критичною. Вони ціною надлюдських зусиль не допустили прориву окупантів і тим самим виграли час, доки західні партнери надали Україні важке озброєння.
Інтенсивність боїв була дуже високою. Ворог бив не лише артилерією і з повітря, а й намагався здійснювати прориви з використанням танків. Вціліти за таких умов надзвичайно важко.
"З наших бойових позицій ворога було не лише видно, а вночі й чути, після артобстрілів у нас відбувалися контактні бої, – згадує Юрій. – Відсіч ми давали достойну. Під час одного з польових боїв потрапив під обстріл. Відтоді в мене так і залишилися два осколки в нозі, два в руці і один – у верхній частині тіла. Того ж разу ворог запустив квадрокоптер. Вітер був у їхній бік, звуку чутно не було. Вийшло, що влучили просто по мені й ще двох бійцях. Дуже пощастило, що ми після такого вижили".
Коли обстріли закінчилися, 27 травня побратими евакуювали поранених до шпиталю.
Юрій Тесліцький з сумом згадує, що, поки він лікувався, деяких побратимів не стало.
"Прочитав у соцмережах, що загинув наш командир Артур Шараськін з позивним "Гольф". 11 вересня в Тернополі за ним відправили панахиду, – каже Юрій. – Нашу 24-ту бригаду перекинули на Миколаївщину. Там Артур і загинув".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
