Фото: Генштаб ЗСУ
Агресія Росії проти України вже давно набула форми війни на виснаження.
До чого готуватися далі українцям і як вистояти у цій складній боротьбі, розповів molbuk.ua доктор політичних наук, професор ЧНУ імені Юрія Федьковича Анатолій Круглашов.
Фото з фб-сторінки Анатолія Круглашова
"Якщо здамося, будемо для РФ гарматним м’ясом"
Війна на виснаження трапляється у світовій історії не вперше, зауважує науковець.
"Коли стратегія бліцкригу провалюється, країна-агресор намагається нав’язати умови війни на виснаження ресурсів. У цій ситуації треба брати до уваги весь потенціал країн, що воюють: економічний, демографічний, політичну стійкість, моральний дух громадян та їх єдність.
Та головне – у нашому випадку йдеться не просто про війну Росії проти України, а про війну Росії практично проти всього демократичного світу. І в цьому контексті ми повинні прораховувати не тільки наші власні, але й ресурси наших союзників, їхню політичну волю, готовність і здатність допомогти нам.
Так, зокрема "формат Рамштайн" та інші численні міжнародні зустрічі на підтримку України плюс чимала фінансова допомога з боку ЄС, країн НАТО та інших наших партнерів і союзників свідчать, що ми в цій війні не залишилися наодинці з ворогом. Звичайно, це не означає, що ми маємо скласти руки і чекати, що хтось замість нас робитиме нашу роботу – чи то на полі бою, чи то в тилу. Це звучить надто ідеалістично, і не варто на таке розраховувати.
Наразі справді триває війна на виснаження. Росія розв’язала її з надією на перемогу і на ізоляцію України. Сподіваюся і маю підстави для цього, що ні перше, ні друге Росії не вдасться. Та це не означає швидкий провал російських планів або автоматичний крах російського політичного режиму. Для того, щоби це відбулося, нам доведеться й надалі виявляти максимальну волю і готовність до згуртованості, стійкості та протидії російській агресії. На жаль, ми мусимо бути готовими до різних сценаріїв розвитку подій.
Росія намагається виснажити наше суспільство також і морально. Посіяти серед нас паніку, зневіру, недовіру один до одного, до влади, до нашої спроможності вистояти та перемогти в цій війні", – зазначає Анатолій Круглашов.
– Що повинні розуміти ті, хто схиляється до думок на кшталт "давайте вже здамося, тільки б не було більше жертв"?
– Розповім одну історію. Якось, ще у березні 2014 року, я почув, як місцевий таксист, що підвозив мене, вигукнув, реагуючи на тогочасні новини в Криму: "Коли це закінчиться? Давайте здамося, тільки б українців перестали вбивати!" На що я зауважив: "Нас не перестануть вбивати. Нас будуть знищувати у Дагестані, в Чечні – там, куди, якщо ми здамося, пошлють нас воювати Кремль і "велікій Путін".
Те, що капітуляція допоможе нам врятуватися фізично, – це ілюзія. Ми станемо "гарматним м’ясом" для "вєлікой Расії", не більше й не менше. Ця війна для того й розв’язана, щоби перетворити нас на додаткову територію, на додатковий економічний ресурс і стати доказом того, що "великий Путін, велика Росія досягають поставлених цілей за будь-яку ціну".
Якщо ми здамося, піднімемо лапки, то ті, хто виживе, будуть просто рабами. Як стали рабами ті росіяни, які гинуть зараз ні за що в Україні. Ті ж кримчани, які кричали: "Путін, пріді!" Так ось Путін і прийшов. І ті українці з тимчасово окупованих територій Донбасу, які тепер гинуть в Україні "за вєлікого Путіна". А далі треба буде гинути де завгодно: в балтійських країнах і, може, в Молдові – "куда матушка-Расія пашльот".
Тож ці капітулянтські ілюзії не варто культивувати, бо це дуже погана й небезпечна річ. Вони продиктовані панікою, страхом, але це безперспективно.
"Наша боротьба історично справедлива"
– Незалежність, як свідчить історія, здобувають кров’ю. Скільки ж українцям ще доведеться її пролити?
– Не обов’язково здобувають, але відстоюють точно. Скільки ще доведеться пролити, неможливо передбачити. Не ми розв’язали цю війну, не ми її можемо зупинити. Ми в ній маємо вистояти і перемогти. Сильнішого і більшого ворога. Тому скільки ще треба – про це безглуздо говорити. Раціональної відповіді немає.
Ця війна має далеко не тільки раціональні причини з боку Росії, але й зумовлена багато чим ірраціональним. Серед них: страх покарання за вже скоєні злочини, імперські амбіції, претензії на унікальну світову роль, невситима манія величі, зрештою. А манія величі – це вивернутий комплекс меншовартості, неповноцінності. І коли йдеться про такі речі, це вже поле роботи психіатрії. А як можна прогнозувати поведінку не зовсім адекватної людини чи спільноти? Тут мав рацію класик: "Вся Россия — палата № 6"...
– Чи це вже така доля українців – постійно воювати з москалями?
– По-різному бувало. Далеко не завжди фортуна опинялася на боці росіян. Згадаймо історію, коли у 1612 році наші козацькі війська стояли в столиці тогочасної Московії на чолі з гетьманом Сагайдачним.
Наша боротьба історично справедлива. Вона завершиться тоді, коли щонайменше впаде цей режим у Росії. А як максимум – коли РФ розпадеться.
– Влада відкрито попереджає про складні часи для українців. До чого готуватися?
– Нам треба готуватися до серйозних випробувань – не тільки військових, але й економічних, енергетичних. Зима буде дуже важкою. Тому треба все робити для того, щоби забезпечити виживання своєї родини, а також не забувати про допомогу країні, ЗСУ. Причому дбати про це варто вже і постійно.
Однією з тактик цієї затяжної війни є створення Росією штучної продовольчої кризи світового масштабу. Коли голод має прийти у різні країни світу, а це повинно зробити їх поступливими щодо вимог Кремля. І коли ми говоримо про те, що біда прийшла до нас у дім, треба розуміти, що так, вона насамперед у нашому домі, але стосується й людства загалом.
І наше завдання – допомагати іншим зрозуміти, що це не тільки і навіть не стільки війна Росії проти України, а проти більшості держав світу. Тож у світової спільноти є серйозні підстави разом з нами зупинити Росію.
Якщо ми подивимося на довгострокові фактори, вони не на користь РФ. Біда лише в тім, що в цій війні саме ми нині опинилися на передовій лінії…
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |
11-08-2022, 13:19
0
1 623
