RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Історія успіху | Історія успіху Допомога захисникам | Медична допомога для переселенців | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |


Кореспондентка "МБ" разом із волонтерами громадської організації Fridom Trast побувала в Слов’янську, Бахмуті та Краматорську.

Субота, 30 липня. Досвіток. Разом із волонтерами в Чернівцях перевіряємо всі автомобілі та готуємося до виїзду. Автівок є три: два буси із гуманітарною допомогою та один автомобіль – на передову для наших захисників.

– Все є, все готово, рушаємо, – каже волонтер Ігор ЛОГВІНОВ.

– Плюс, з Богом, – відповідає його колега Олександр АНЦИБОР.



Дорога з Чернівців

Розсідаємося в автомобілі: двоє – у бус, двоє – у мікроавтобус та один – у автомобіль для захисників. Машини повністю завантажені допомогою.

Там і продукти, і медичні засоби, і навіть корм для собачого притулку в Бахмуті. Рухаємося колоною та перевіряємо рацію.

– Прийом, прийом, як чутно? – запитує Ігор Логвінов.

– Чутно добре, – каже волонтер Костянтин ЛІШМАН.

Дорогою Костя розповідає історії із виїздів у зону бойових дій.

– Я їду лише вдруге, але чув, що ситуації бували різні. Удома на мене чекає моя дружина, ми нещодавно побралися, – ділиться.

Перша наша точка – місто Суми. Дорога дуже довга та виснажлива. Їдемо Житомирщиною, далі Київщиною…

На в’їзді у кожну область стоять блокпости.

– Бажаю здоров’я! Куди їдете?

– Ми волонтери, веземо гуманітарну допомогу на передову хлопцям, – відповідає волонтер Олексій РЕМЕТНІК.

Поліцейські перевіряють документи та пропускають через блокпост.

– Щасливої дороги, – прощається правоохоронець.

У Житомирі з госпіталю забираємо бійців із Чернівців, які прямують до Краматорська. Андрій та Дмитро – молоді хлопці, розповідають, що їх в госпіталь відправили з військової частини. Тепер повертаються.



На Київщині – сліди "русского міра"


Чим ближче до Києва, тим більше блокпостів. Проходимо швидко.

Щойно заїхали в Київську область, одразу помітно сліди "русского міра". Будинки без дахів, вікна без скла, розбиті фасади, понищені заправки… На щастя, в Києві зараз все спокійно.



– Ми живемо звичним життям, ходимо на роботу та водимо дітей до садочка. А наприкінці лютого – у березні було пекло. У магазинах порожньо, шалені черги на виїзд… Зараз, на щастя, все добре, – розповідає жінка в магазині.



Дорогою від Києва розставлені так званою змійкою насипи із піском, на яких знак "Стоп". Поруч із ними стоять металеві "їжаки".

– Ці насипи зробили, щоби затримати ворога, якщо він раптом буде наступати цією дорогою. Наприклад, "їжаки" можуть зупинити танк, – пояснює Сашко Анцибор.

У Сумську область ми заїжджаємо дуже пізно, видимість на дорозі погана. Дістаємося потрібного місця. Там на нас уже чекають. До нас виходить військовий із позивним Таліб.

– Привіт друже, – каже Ігор Логінов та обіймає захисника.

– Привіт, радий бачити. Як дорога? – запитує.

– Усе нормально, – відповідає Ігор.

Таліб проводить нас у місце, де ми можемо переночувати. Наша база – за кілька десятків кілометрів від кордону з Росією. Дорогою Таліб розповідає, що він із Чернівців, тривалий час працював водієм маршрутки.





– У нас відносно спокійно. Вдома на мене чекає сім’я: дружина та діти, у мене два сини – одному 20, а іншому 15, – розповідає чоловік.
Приходимо на місце, де маємо ночувати. Вечеряємо та лягаємо спати. Ночі тут ближче до ранку значно холодніші, ніж у нас, на заході.

Шоста ранку.

– Гу-ууу-гуууу, – чутно звук.

Спросоння не розумію, що відбувається.

– Це потяг, не лякайся, – кажуть хлопці.

Дніпро – надійний тил

Сьома ранку, підйом. Снідаємо, хлопці розвантажують частину гуманітарної допомоги та передають авто військовим. Вирушаємо на Дніпро.

– У Дніпрі ми будемо розвантажувати гуманітарну допомогу для діток із аутизмом та для переселенців, їх там дуже багато, – розповідає Ігор.

До Дніпра їдемо цілий день. Дорогою бачимо понівечені будинки: десь немає даху, а десь все зрівняно з фундаментом. Проїжджаємо повз міст в Охтирці – від нього залишилися лише бетонні руїни… Чим ближче до обіду, тим важча дорога, стає спекотно, всі виснажені. Попри те, що їдемо на війну, в хлопців-волонтерів відмінне почуття гумору, жартують.

У Дніпро приїхали приблизно о 19.00. Заїхали на базу, де мешкають переселенці. Волонтер Ярослав каже, що зараз людей поменшало.

– На початку війни переселенців зі Слов’янська, Краматорська, Бахмута, Маріуполя було дуже багато. Ми для них є тиловим містом. У торговому центрі нам відали перший поверх. Він був заставлений ліжками, де жили переселенці. Зараз їх трохи менше, – розказує чоловік.

Заходимо до приміщення. В одному крилі – кухня, де роздають їжу. В іншому крилі – рядами розставлені ліжка, де ночують переселенці. Там і люди похилого віку, і молоді мами з дітками. Мою увагу привернула жінка, на вигляд років 40. Вона сиділа і тихенько плакала.

– Як вас звати? – запитую.

– Марія, – відповідає.



– Звідки ви приїхали?

– Я з Лимана. Важко залишати свою домівку… Але ці обстріли нестерпні. Там залишився чоловік, дітей у нас немає, – не стримує сліз.

У волонтерському штабі людям допомагають переїхати в інші області. Вразила злагоджена робота волонтерів: усі працюють, як єдиний механізм. Розвантаживши допомогу, їдемо відпочивати, бо всі виснажені…

Друга ночі. Лунає сирена. Повітряна тривога. Через декілька хвилин лунають вибухи. Чую їх наживо вперше в житті. Страшно. Приблизно через 40 хвилин дають відбій.

На ранок стало відомо, що окупанти випустили кілька ракет по Дніпру. Місцеві зізнаються: на щастя, обстрілюють їх не дуже часто.

Світанок, підйом, о 07.30 виїзд на Донеччину. Сідаємо в авто.

– Ну що, з Богом, – каже Олексій Реметнік.

– З Богом, – відповідаємо.

На Донеччині все розбито і зруйновано

На Донеччину дорогою їде переважно військова техніка і волонтери. Чим ближче до Покровська, тим більше перевірок на блокпостах.
Заїжджаємо у Покровський район. Людей майже ніде не видно. Будинки зруйновані, на АЗС немає пального. Суцільна розруха… Дорогою заїхали до наших захисників у госпіталь, залишили медикаменти та продукти. Трьохсотих вистачає… Заїжджаємо до Краматорська.

– Костю, Костю, прийом! Як дорога? Все чисто? – запитує Сашко.

– Так все чисто, – відповідає Костя.

– Плюс.

Замість газонів – вирви від снарядів. Замість дитячих майданчиків – руїни. Людей на вулицях нема… Такий вигляд зараз має колись майже 170-тисячний Краматорськ.

Після Краматорська – Слов’янськ. Їдемо до наших захисників віддати гуманітарну допомогу.


– Аню, надягни бронежилет, – гукає Олександр.

Надягаю бронежилет, виходжу із машини. Звучить серія вибухів. На моє здивування, страху чомусь уже не відчуваю. Розвантажують допомогу. Бійці, які там воюють, розповідають, що у Слов’янську майже не залишилося людей.



– Тут обстріли 24 на 7. Хто хотів, вже давно виїхав. Залишилися лише прихильники "русского міра", які здають наші позиції окупантам, – розповідає боєць А.

– Друже, яка ситуація у Бахмуті? Маємо евакуювати звідти людей, – запитує Ігор.

– Дорога фактично закрита, але можете спробувати, – відповідає військовий.

– Так, хлопці. На нас там чекають люди. Я і Саня їдемо, Аня і хлопці їдуть на Часів Яр, – каже Ігор.

– Ні, я поїду з вами, – кажу.

– Впевнена?

– Так.

– Тоді по конях.



– Плюс...
Разом із Сашком та Ігорем їдемо на Бахмут. Дорога розбита снарядами та мінами.

– Востаннє, коли ми тут були, асфальт був ще цілий, – каже Сашко.

– Так, слухайте мене. Якщо буде обстріл позаду, то даємо газу – і вперед. Якщо спереду, то різко розвертаємося назад. Надягаємо амуніцію, – командує Ігор.

Хлопці на ходу надягають бронежилети, а я – каску.

– Усе, з Богом! Інно, ми виїхали, будемо за 20 хвилин, – каже Ігор телефоном жінці, яка перебуває в Бахмуті.

"Пригни голову!"

Дорогою бачимо дуже багато табличок із надписом "Міни". Один невірний рух може коштувати життя. Заїжджаємо до Бахмута. Все зруйновано, магазини зачинені, люди лише іноді проходять.

– Треба завезти корм для собак у притулок, – каже Ігор.

– Плюс, – відповідає Сашко.

Швидко їдемо до притулку. Там на нас чекають дві жінки. Щойно виходимо з машини – лунають потужні вибухи. Швидко розвантажуємо 300 кілограмів корму та їжу для людей, які залишилися у Бахмуті.



– Може, ви з нами? – запитує Ігор.

– Та ні, ми ще тут залишимося, – кажуть дівчата.

Попрощавшись із волонтерками з притулку для тварин, на шаленій швидкості мчимо до людей, які нас чекають. Знову лунають вибухи.

– Аню, пригни голову! – кричить Сашко.

Приїжджаємо до будинку, де на нас чекають шестеро людей. Жінка приблизно 40 років і пенсіонери. Серед них – дідусь з інвалідністю. Оперативно сідаємо до буса та виїжджаємо з Бахмута.





– Прощавай, мій рідний Бахмут. Тут росли мої діти, тут я прожила своє життя, але помирати буду в іншому місті, – зі сльозами на очах прощається з рідним містом літня пані Катерина.


Довго плакати немає часу, бо вибухи сильніші й ближче. Раптом приблизно за 50 метрів від нас щось падає – гримить вибух… Водій жене щодуху. Звертаю увагу на спідометр: він показує 160 км/год. Швидкість шалена, дорога дуже небезпечна. Люди, яких ми евакуйовували, ніби виправдовуються: рідне місто покидати шкода, але жити тут зараз неможливо…



Дорогу від Бахмута до Краматорська ми фактично пролетіли. У Краматорську зупинилися, купили води. Вийшовши з автобуса, Ігор, Сашко та я
нарешті видихаємо з полегшенням. Знімаю бронежилет. Від нього на руках синці. На чолі від каски рубці. Але ми всі живі та не ушкоджені – це найважливіше…

– Все, ми це зробили, – кажу до хлопців.

– Так, далі їдемо назад до хабу в Дніпро, передамо деяких людей тамтешнім волонтерам, – каже Ігор.
Приїхали в Дніпро. Частина евакуйованих із Бахмута сіла на евакуаційний потяг та поїхала далі на захід. Інших забрали родичі в Дніпрі. Одна жінка доїхала з нами до Чернівців.

Наступного дня ми ще раз відвідали Бахмут і евакуювали ще кількох людей. Тож із чистою совістю та відчуттям виконаної роботи у вівторок вночі повернулися додому. А на ранок середи хлопці вже поїхали у своїх волонтерських справах до Тернополя…

Волонтери організації евакуювали 64 людини, які перебували у гарячих точках нашої держави.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Редактор: Анна Семьонова
6-08-2022, 14:34
Коментарів 0 Переглядів 2 034

Теги -
• Новини партнерів
ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Як проходить патрулювання дивіться у відео


Якої перемоги ми очікуємо? Блог Ярослава Волощука
Всі ми щиро прагнемо перемоги, але якої саме – це далеко не риторичне запитання
«Не знаю, кому платити». Блог Надії Будної
Уже два місяці я не плачу за газ
ВІДЕО Переглянути все відео

Води було так багато, що вона аж вихлюпнулася на тротуар

Каміни та печі найперше вражають тим, що це справді економічно вигідний варіант опалення.

Підписавши декларацію з сімейним лікарем у "Центрі сімейної медицини "DANKO" ви отримаєте пакет безкоштовних послуг

Якщо ви помітили, що дитина по-особливому сприймає цей світ, має багату уяву й хороший смак, відчуття стилю, а також їй подобається малювати чи креслити, запишіть її у художню школу.

Чому не можна легковажити їхнім носінням і як обрати справді хороші та стильні окуляри, нам розповіли в мережі оптик Cristals Optic, яка ще в травні відкрила свої двері для чернівчан.

"ВСТ Автодрайв" – сучасна автошкола, яка вже не перший рік здійснює фахову підготовку водіїв усіх категорій та є однією із кращих у Чернівецькій області.

На що звертати увагу, обираючи вироби для дому та на які матеріали варто орієнтуватися, ми розпитали у магазині "Затишок вдома", що в ТЦ "Головний".
• Теги