У Чернівцях компанія, яка до війни займалася виготовленням вікон та дверей, від початку війни надала прихисток понад тисячі людей. Наразі в колишніх цехах та офісах компанії живе тридцять переселенців. Більшість уже знайшла роботу.
Інспекторка з кадрів компанії та нинішня волонтерка Інна Дуніч розповіла "МБ", що в травні вже відновили частину роботи. Проте ці обсяги неможливо порівняти із тими, що були до 24 лютого. Відновили роботу в тих приміщеннях, де не живуть переселенці.
Зустрічаю на вулиці переселенця Віктора Березіна. Він родом із Краматорська, живе тут вже близько чотирьох місяців, з квітня.
Про дім розповідає неохоче. Каже, що там вже майже нічого не залишилося.
– Тут я маю можливість багато читати. Почав знайомитися із творчістю наших українських письменників. Ви читали "Лісову пісню"? Ну, як же гарно Леся Українка розписала цю красу України! Дуже шкода, що тільки тепер цю п’єсу прочитав. Маю час. У рідному Краматорську зараз постійно чутно вибухи. Будинок зруйновано. Сумно це. А тут дуже подобається, нам допомагають люди, – розповідає переселенець.
"Повинні заробляти, щоби колектив не розбігся"
Здебільшого люди, які тут живуть, уже знайшли роботу. Працюють офіціантами, кухарями тощо. Двох із них влаштували на роботу в фірму.
Інна Дуніч каже, що інші охоче допомагають у їхній роботі, коли потрібно щось перенести чи прибрати.
– Наш колектив став меншим. Якщо до війни було понад сто людей, то зараз залишилося приблизно тридцять. Влаштували на роботу і двох переселенців, які живуть у нас, – розповідає волонтерка. – З 25 лютого ми всі прийшли на роботу і почали звільняти місця в офісах для переселенців. Наша директорка вирішила, що ми будемо допомагати, і ми всі її підтримали. На початку до нас за один день приїжджало по 200-250 людей. Вони кілька днів відходили від всього жаху і відразу їхали на "Порубне". Ці тридцять людей, які залишилися, у нас від початку. Вони сподіваються, що невдовзі зможуть повернутися додому.
Дуже допомагають чернівчани
Долучаються до допомоги переселенцям та армії й самі чернівчани. Серед них – незрячий музика Микола Добрей, який зібрав для ЗСУ вже 15 тисяч гривень. Інші також приносять кошти, їжу, одяг.
– Кошти пана Миколи ми витратили на аптечки для військових. Ми їх також наповнюємо всім необхідним. Тридцять таких ми вже відправили нашій армії. Також на частину коштів Миколи ми закупили мішки. Людей, які нам допомагають, дуже багато, – розповідає пані Інна
Не залишались осторонь і самі переселенці. На початку вони ліпили вареники, які доставляли для інших людей, які вимушено покинули домівки. Також їх могли купити всі охочі – за пакет вареників 70 гривень.
– Люди розуміли, що вторговані кошти йдуть на благодійність. Тому інколи платили навіть більше. Одного разу вареники купили за 500 гривень. Ці кошти пішли на благодійність. Також багато хто ходив плести маскувальні сітки. Ніхто не сидить тут без роботи, – каже пані Інна.
Готові приймати більше переселенців
Від початку воєнних дій компанія долучається й до допомоги армії. Виготовляли металеві "їжаки", портативні пічки.
– Плюсом є те, що у нас є своя кузня, зварювальники. Ми робили металеві "їжаки", які допомагають зупиняти танки. Також виготовляли портативні пічки, які можна скласти в сумку і навіть приготувати на них їжу. Їх відправляли, як у військові частини, так і в міста, в яких точилися бойові дії – Ірпінь, Буча, Харків. Туди, де люди втратили будинки й на подвір’ях готували їжу. Якщо буде потреба знову розгорнути додаткові місця для переселенців – ми готові до такого. Сподіваємося на краще, але готуємося до будь-якого розвитку ситуації. Починаємо готуватися до зими, до опалювального сезону, щоб не робити все в останню хвилину, – каже волонтерка.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
