Крім звитяг на фронті, українці здобувають серйозні перемоги у сфері зовнішньої політики. Однією з них є надання Україні статусу кандидата на вступ до Євросоюзу.

Про те, що лідери ЄС у Брюсселі 23-24 червня таки схвалять рекомендацію Єврокомісії щодо надання Україні та Молдові статусу кандидата на вступ в Євросоюз, свідчить проєкт висновків саміту ЄС, який вже отримали ЗМІ.

Що змінить надання цього статусу для України, що країну може очікувати далі, розповів molbuk.ua політолог із Чернівців Олексій Кандюк.





"Питання у бажанні змінюватися"


"Це великий крок уперед, – каже експерт про можливе надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС. – Поки що ми цей статус не отримали, але ймовірність того, що його нам нададуть, дуже висока.

Риторика нашої влади була такою, що багато хто з наших громадян думає, що цього літа нас візьмуть у ЄС. Це не так. Вступ до ЄС – це важкий шлях. Балканські країни є кандидатами в ЄС уже понад десять років. А більшість країн, які вступили до ЄС у 2004-2005-му роках, стали кандидатами у 1994-1995-их. До прикладу, Польща, Чехія та інші. Тобто до цього йшли 10 років. І це довгий шлях, який треба пройти. Якщо нам роблять "знижку" щодо статусу кандидата, то щодо членства її робити ніхто не буде, тому що це вже інший рівень співробітництва", – переконаний політолог.

На думку Олексія Кандюка, від моменту набуття статусу кандидата до самого вступу в ЄС Україні знадобиться близько десяти років.
"Якщо ми будемо робити все грамотно і відповідально, то, гадаю, це реалістичний період. Можливо, навіть трішки коротший", – прогнозує фахівець.

– Багато чого може відбутися за 10 років…

– Так. Ми не знаємо, що буде за цей час із ЄС, з Україною, зі світом і так далі. Треба на це дивитися, як на стратегічну мету, в якій шлях важливіший, ніж сама мета. Ті перетворення, які ми повинні будемо зробити заради того, щоби вступити в Євросоюз, важливіші, ніж сам факт вступу.

Наразі весь ЄС налаштований на те, щоби нас взяти. Завдяки війні відбулося переосмислення політики розширення ЄС. Раніше їхня позиція була така, що нікого більше брати вони не збиралися. Можливо, ще Боснію і Герцеговину. А зараз питання абсолютно змінилося на нашу користь, а заодно з нами – і Молдови. І, очевидно, також прискориться питання з Балканами.

Тому основну загрозу я бачу в тому, щоби, перебуваючи на перших шпальтах усіх газет, як країна, яка веде героїчну боротьбу за свободу, нам ця героїчна боротьба не затьмарила очі в тому сенсі, що не треба нічого робити. На кшталт "у нас тут війна, а ви вимагаєте верховенства права, економічних реформ і так далі". У цьому – головна небезпека. Бо як би ми героїчно не вели війну, у нас буде важке економічне становище. І ЄС – це певний шлях того, як із цього становища вийти.

– Але, можливо, тепер до наших дій буде пильна увага з боку ЄС?

– ЄС буде контролювати фонди, які виділятимуть сюди кошти. І будуть постійно нас підштовхувати до реформ. Але того, хто нічого не хоче робити, можна підштовхувати скільки завгодно, та нічого не вийде. Тому все одно все буде залежати від нашої влади. Бо якщо захочуть розікрасти ці кошти, їх розкрадуть. Тут питання в бажанні змінюватися. Тобто будувати нову державу. Треба усвідомити, що зі старою Україною покінчено. І цей шлях в ЄС – не просто свідчення того, що нас ЄС визнав.

"Ніхто під руки все життя вести не буде"


– Попри всі наші недоліки, кажуть, росіяни заздрять Україні через її проєвропейськість. Тепер, певне, ще більше заздритимуть?

– Немає різниці, заздрять вони нам чи ні. Ідеальним станом у державі є той, коли тобі нема різниці, що відбувається в сусідів. Бо ти знаєш, що у тебе краще.

Росіяни цією війною собі перекреслили все. Вони не збиралися в ЄС і ніхто б їх туди й не брав. Та вони перекреслили собі будь-яку цивілізовану співпрацю. І ще питання, що з ними буде далі. Вони випали з цивілізованого світу, причому і за цінностями, і за технологіями, і за всім іншим.

Та головне, щоби ми разом із ними не опинилися там само.

– Чи може стати втома світу від України небезпечною для нас?

– Може. І ця втома вже почалася. Це загроза в певному сенсі, але треба розуміти: щойно ми станемо на шлях раціональної трансформації в країні, уже не буде необхідності в тому, щоби нам усі співчували. Ми й зараз вже досягли тих речей у зовнішній політиці, яких хотіли досягти, завдяки допомозі у зв’язку з війною. І навіть якщо Європа й втомиться від співчуття нам, це не означає, що вона відбере у нас статус кандидата. Ну а далі треба йти самим і розвиватися далі. Ніхто під руки все життя нас вести не буде.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |