Танк, який насправді не є «танком Нікітіна»: історик - про демонтований у Чернівцях монумент

Нещодавно в Чернівцях завершилися публічні консультації щодо демонтажу та перенесення пам’ятників і пам’ятних знаків радянської доби.

Завдяки громадським слуханням у мерії прагнули дізнатися думки чернівчан щодо подальшої долі пам’ятників радянської епохи. У тому числі й танка "Т-34", який на початку березня демонтували з постаменту на вулиці Гагаріна.

Про це йдеться у публікації "Молодого буковинця" від 9 червня, пише molbuk.ua



Танк встановили у 1946 році на честь звільнення міста від нацистської армії та її союзників. Він простояв 76 років. На постаменті написано, що це танк екіпажу лейтенанта Павла Нікітіна. 29 березня 1944 року він першим прорвався у місто, тим самим розпочавши звільнення від нацистів. 21-річний лейтенант Нікітін згорів у танку під час бою і похований у Чернівцях.

Чернівчани висловлюють різні думки: хтось пропонує здати танк на брухт, інші – в музей тоталітаризму. Лунають ідеї продати його і на вторговані кошти придбати щось для фронту. Дехто навіть пропонував передати танк на передову, мовляв, там згодиться.
У мерії поки не визначилися, якій з ідей надати перевагу.

"Цей танк уже на той час був застарілим"

Кореспондентка molbuk.ua розпитала детальніше про "танк Нікітіна" кандидата історичних наук Ігоря Буркута. Науковець розповів чимало цікавих та несподіваних фактів:

"Насправді те, що називається "танком Нікітіна", не є танком лейтенанта Нікітіна, - зазначає Ігор Буркут. - 29 березня 1944 року радянські танкісти увірвалися на правий берег Прута, на залізничний вокзал. Першим був танк лейтенанта Нікітіна. На вокзалі саме відбувалося вантаження німецьких танків на платформи. Нікітін зі свого танка розстріляв паровоз, вантаження зупинилося. Але і його танк підбили, і сам Нікітін у ньому згорів.

А що ж стояло на постаменті на вулиці Гагаріна, якщо танк Нікітіна згорів? Точно такий самий танк, з цієї ж військової частини. Він провалився у підвал спаленого будинку і був настільки зіпсований, що не підлягав ремонту. І от, щоби не викидати, його проголосили танком-визволителем, який першим в’їхав у Чернівці, і встановили на постамент.

Чому ж його не ремонтували для фронту зараз? Річ у тім, що ці танки – Т-34 з 76-міліметровою гарматою і на той момент уже застаріли. Їхня гармата вже не могла пробити броню німецьких танків. Танкова бригада, яка взяла Чернівці, саме підлягала переозброєнню на нові танки з 85-міліметровою гарматою. Тому старі можна було або здати на брухт, або ж, як цей, висадити на постамент.

От і поставили. Ще й створили легенду, мовляв, це чернівецькі залізничники самі попросили, щоби цей танк там встановили. Та виникає просте запитання: залізничниками тоді працювали етнічні румуни й поляки, українців серед машиністів і помічників машиністів майже не було – румуни не допускали їх до такої важливої роботи. І от Нікітін розстріляв їхнього товариша – у паровоз вдарив його снаряд, вибухнув котел і зварилися живцем машиніст, помічник машиніста і кочегар. Аж раптом, мовляв, залізничники просять: "Ой, як чудово, ми хочемо, щоби цей танк тут був пам’ятником!" Зрозуміло, що це все вигадки".

"За нього можна купити на фронт хоча би БТР"

"Зараз по всій країні знімають такі танки. У переважній більшості це машини 1943-1944-го років випуску, - провадить історик. - Вони в боях не брали участі, їх витягували зі складів під час списання і ставили на постаменти. Такі танки були раніше у Заліщиках, Чорткові. У Сторожинці стояла стоміліметрова самохідна артилерійська установка, створена на базі такого ж танка, яка також не брала участі в боях.

А цей, зразка 1940-го року, що стояв у Чернівцях, справді брав участь у боях. Таких зараз залишилося дуже мало. Переважна більшість із них були знищені або під час переозброєння їх здали на брухт. Тому цей танк має певну музейну цінність, і варто було б поцікавитися у військовому музеї в Києві, чи мають вони аналогічну машину. Якщо ні – скерувати в музей. Якщо ж є, то можна продати колекціонерам, які скуповують танки. За цей танк можна отримати непогані кошти: оскільки таких залишилося дуже мало, вони мають цінність серед колекціонерів. А за вторговану суму купити щось армії, хоча б БТР. Бо може статися так, що держава спише танк на брухт, а якийсь ділок продасть і грошики покладе собі в кишеню".

Якщо ж танк не знадобиться ні військовому музею, ні колекціонерам, то можна віддати його до музею тоталітаризму, розмірковує науковець.

"Чому б і ні, нехай стоїть. Щоправда, наскільки пам’ятаю його стан, там крила проіржавіли майже повністю. За ним же догляду не було. Тож треба подумати, де його поставити так, щоби він не зіпсувався остаточно, не перетворився на купу не потрібного залізяччя".

Ідея віддати захисникам на фронт – невдала, зауважує історик.

"Це просто смішно. Йому 80 із гаком років, техніка зараз зовсім інша. На фронті такі абсолютно не потрібні. Там росіяни зараз кинули Т-55, які на озброєнні з 1955 року, то їх наші підбивають з гранатометів одним пострілом. Єдине, що могло б іще згодитися, це ота "сотка", що стояла в Сторожинці. Вона могла б у територіальній обороні десь закопана стояти, бо там гармата така, що може пробити сучасні БМП та БТР. Сучасному танку вона не дуже зашкодить, але якщо по катках врізати, то він зупиниться.

Ці танки не мають жодного сенсу на постаментах на в’їзді в міста, переконаний Ігор Буркут.

"Це просто традиція така. За прикладом того, як на фортецях стояли старовинні гармати, скажімо, як у Кам’янці-Подільському. І, мовляв, давай ми теж будемо якусь таку техніку залишати. Але це не має сенсу. Ну, стоїть залізяччя, іржавіє, та й усе. Є могили загиблих солдатів – отуди можна піти, покласти квіти, згадати. Це – пам’ять, вона повинна зберігатися. А танцювати біля танка, розмахувати прапорами – кому це потрібно?…"



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |