У Харкові ще небезпечно: до Чернівців переїхало підприємство, як виготовляє електроніку для бджільництва

Харків’янин Сергій Постельник перевіз до нашого міста унікальне в Україні підприємство "Пульс автоматика". Його команда виготовляє електроніку, яка потрібна для бджільництва.

Кореспондентка "МБ" поспілкувалася із підприємцем про переїзд, труднощі та роботу зараз у Чернівцях.



Підприємство Сергія було розташоване за 16 кілометрів від Харкова – у місті Дергачі. Там складно від початку війни. І зараз теж тривають бойові дії.



– Перевозили все обладнання, готову продукцію за власні кошти. Автомобілями, які нам пропонувала влада, техніку ми не могли перевезти. Шукали невеликі автомобілі, адже великі не можна було туди "заганяти", бо вони відразу ставали ціллю ворога. Там досі залишається моя мама, каже, що у нашому місті зараз ще "гаряче", – розповідає Сергій.



– Наша унікальність у тому, що електроніка для бджільництва – це той напрямок, який ми самі впровадили для бджолярів. Виготовляємо найрізноманітнішу техніку, яка потрібна для відкачування меду. Наведу вам приклад: коли бджоляр вставляє рамки у медогонку, щоб відкачати мед, треба його довго викручувати з тієї рамки. Блок керування, який ми виготовляємо, сам відкачує мед. А це значно полегшує роботу бджолярів. Ми єдині в Україні, хто цим займається. Люди, які у нас працюють, не мають спеціальної освіти. Тут більше допомагає бажання вчитися, – каже підприємець. – Під Харковом у нас набагато більше підприємство, ми спеціалізуємося ще на електрообігрівачах. Але зараз це не актуально.

"Пульс автоматика" за роки вже має понад 30 тисяч клієнтів в Україні. Попит на продукцію є і за кордоном – у Румунії, Польщі, Молдові, Швейцарії.

З орендою допомогли друзі

Підприємець у Чернівцях винаймає два приміщення. В одному розмістили склад, в іншій – виробництво. З Харкова переїхати вдалося тільки двом працівникам, ще одна працівниця має приїхати згодом. Решту працівників знайшли серед місцевих.

– Зараз наша продукція має великий попит. Скажу вам так: бджолам все одно, є чи немає війни. Оце все приміщення (показує – авт.) було повністю заставлене виробами, більшу частину їх уже реалізували. З орендою допомогли мої друзі з Чернівців. Я тут був 27 лютого. І вже через місяць ми відновили роботу, – додає підприємець. – На Буковину переїхали тільки двоє працівників із сім’ями. Ще одна працівниця збирається переїжджати до нас. Інших ми знайшли вже серед місцевих. З житлом допомогла військова адміністрація. Але це гуртожитки, ви самі розумієте, які там умови.



Сергію у Чернівцях видали документи, що він має релокований бізнес. За його словами, це означає, що він може вільно пересуватися на авто в нашому та в інших регіонах. Проте кілька тижнів тому йому вручили повістку.

– Патруль мені вручив повістку. Я все їм пояснив, показав документи. До того ж у мене "білий" військовий квиток, я не служив в армії. Та мені сказали, що це нічого не означає. У військкоматі повістку відтермінували, сказали прийти через місяць, – каже. – Я розумію: якщо мене мобілізують, це буде не дуже добре. Адже ключовими моментами з обслуговування, ремонту, розробок обладнання займаюся я. Тепер чекаю результатів комісії, бо подав документи на отримання броні.

Про те, чи буде залишати надалі свій бізнес у Чернівцях, чоловік поки що не знає. "Все можливо, зараз така ситуація, що у Харків повертатися небезпечно. Немає жодних гарантій", – додає Сергій Постельник.

Серед працівників на підприємстві – 18-річний Едуард із Маріуполя. Звідти хлопець виїхав наприкінці березня. З 2014 року він вже вдруге опиняється у Чернівцях.



– Я взагалі-то з Донецька. У 2014 році приїхав до Чернівців, потім повернувся до родичів у Маріуполь, щоб бути ближче до рідного дому. Та цього року знову змушений був повернутися у Чернівці. Це було наприкінці березня. Знайома моєї мами неподалік працює, так вже дізнався, що шукають працівників на підприємство з Харкова. Вже працюю трохи більше ніж місяць, – розповідає хлопець.

Анна евакуювалася до Чернівців із Харківщини. Працює на підприємстві вже кілька років. У Дергачах їхній будинок постраждав від ворожих обстрілів – немає даху, вікон, стелі…



– Чоловік мій там залишився, а я із восьмирічною донькою переїхала. Коли переїжджали, було дуже страшно. Тоді дуже сильно бомбили. Сюди ми переїхали 5 квітня… Дочка завершила тут другий клас. Нам подобається у вас, люди дуже співчутливі. Дуже допомогли з житлом. Ми ні за що не платимо, тільки комунальні. Але додому хочеться…

Фото Катерини Марчук

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram