Кібербулінг журналістів в Україні або старі погрози у новій обгортці

Про булінг сьогодні знають усі – від малого й до великого, адже він є всюди: на роботі, в школах, на вулицях та навіть в дитячих садках. Натомість така річ як кібербулінг – тобто умисне принижування, цькування, залякування особи в мережі Інтернет, поняття відносно нове, хоча його дію вже добре відчули на собі медійники.

На сайті ЮНІСЕФ кібербулінг тлумачиться як булінг із застосуванням цифрових технологій. Він може відбуватися в соціальних мережах, платформах обміну повідомленнями (месенджерах), ігрових платформах та мобільних телефонах. Варто зауважити, що це неодноразова поведінка, спрямована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований.

Журналістка аналітичного інтернет-видання Zaxid.net Наталя Коржицька розповідає, що після написання статті про задокументований факт вивезення цінних банкнот ОУН за кордон чоловіком, прізвище та ім‘я якого фігурували в матеріалі, почались погрози. Він написав їй у Facebook, пропонував зустрітись і обіцяв – якщо матеріал не буде видалений – їй буде погано. Проте, на щастя, все обійшлось погрозами. Попри це такі випадки не можна назвати кібербулінгом, адже в цій ситуації не було систематичних проявів цього явища.

Натомість всі ознаки кібербулінгу були присутні у випадку з журналісткою Катериною Сергацковою. Через прямі погрози та залякування вона була змушена покинути країну з міркувань відносно власної безпеки, безпеки її малолітньої дитини та цілої родини. Тиск розпочався після публікації видання "Заборона", де йшлося про зв'язки українських фактчекерів StopFake та неонацистських організацій. При цьому найбільш гостру реакцію викликав пост журналіста Романа Скрипіна, який, критикуючи Сергацкову, використовував мову ненависті та згадував про її особисте життя. Комісія журналістської етики у своєму висновку звинуватила його саме в кібербулінгу.

Такі випадки трапляються все частіше. Перед тим, як перейти до безпосереднього аналізу кібербулінгу в сфері журналістики, необхідно виокремити можливі причини його виникнення.



За матеріалами сайту "Детектор медіа", 87% українських журналістів, які стикалися з кібербулінгом, пов’язують це зі своєю професійною діяльністю.



Загалом, таке цькування і погрози має суттєвий вплив на психіку журналістів. На жаль, не кожен професіонал може витримати такий психологічний тиск.



Доцільно сказати, що на сучасному етапі розвитку українського законодавства, відповідальність за здійснення булінгу розглядається лише відносно малолітньої чи неповнолітньої особи, яка є учасником освітнього процесу (ст.173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

При цьому в Кримінальному кодексі України є норма, що тлумачить тиск на журналіста як кримінальний злочин:
"Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
2. Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю – караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років".

Очевидно, що під словами про "будь-яку форму", можна розглядати й тиск на журналіста через мережу Інтернет – відповідно, кібербулінг може підпадати під цей пункт. Але – що найкумедніше – згадувати в заяві саме про явище кібербулінгу журналістам не варто, бо через неврегульованість поняття у відкритті справи просто буде відмовлено.

Так 10 вересня 2019 року поліція не відкрила справу за заявою Ірини Земляної та Єлизавети Кузьменко щодо цькування та погроз на їхню адресу в соціальних мережах. Флеш-моб #ятобінедорогенька виник як відповідь на звернення колишнього президента України Петра Порошенка до журналістки видання "Детектор Медіа" Марини Барановської: "Проїдьте, будь ласка, подивіться…Ключова позиція, дорогенька моя, ми маємо змінити з вами країну". Журналістську спільноту таке звернення обурило.



Саме тому явище кібербулінгу потребує термінового законодавчого закріплення. По-перше, саме поняття "кібербулінгу" відсутнє в нормативно-правових актах. По-друге, такому цькуванню можуть піддаватися не лише журналісти, а й інші фахівці та пересічні громадяни.

Нагадаємо, що майже щомісяця в Барометрі свободи слова, який публікує ІМІ, фіксуються випадки цькування журналістів через соцмережі. Тільки за березень 2022 року, в ІМІ зафіксували 155 злочинів, котрі скоїла росія проти наших медіа та журналістів на території України. Звісно, без кібербулінгу не обійшлось. Офіційно, зафіксовано 4 випадки погроз на електронні пошти та 10 погроз з фейкових сторінок в особистих повідомленнях журналістів. Найстрашніше те, що ці погрози мають жахливі наслідки. Убито 6 журналістів, щонайменше 10 журналістів були викрадені та взяті в полон. Більшість уже звільнено, але доля одного з журналістів, Дмитра Хилюка, досі невідома.



На жаль, таких випадків дуже багато, і не всі вони розголошуються та набувають публічності. Проте явище кібербулінгу набирає обертів, а, отже, потребує включення і громадськості, й політиків, і органів влади. Тому дуже важливо передусім на законодавчому рівні врегулювати відповідальність за онлайн-булінг журналістів. Адже, як показує практика, за погрозами у віртуальному світі йде насилля у реальному житті.

Авторка: Аліна Іглінська.
[/b]
[b]Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram