На центральному кладовищі у Чернівцях поховали Героя Руслана Донця. 6 травня Руслан отримав смертельне кульове поранення.
Про це повідомляє кореспондент molbuk.ua із поховання.
На вході біля цвинтаря чую розмову чоловіка і жінки: "У нас два поховання – одне сьогодні й завтра ще молодого хлопця ховати будуть".
[/center]"Тут десь мали ховати Героя? Ви не знаєте?", - запитую.
"Знаємо, вони ще в церкві, скоро будуть їхати сюди. Можете зачекати на лавиці", - відповідає мені директор кладовища.
Через 10 хвилин під’їжджає пані Оксана. Вона організовує усі поховання загиблих воїнів у Чернівцях.
"Із загиблим особисто не знайома, проте для мене він Герой, як і всі воїни, що загинули на війні", - каже жінка.
Кілька хвилин і привезли самого Руслана. "Почали", - кивнув оркестру диригент.
Посередині герой, біля нього рідні. Трішки далі від алеї стали також родина та близькі.
Після священників з промовою, яка розпочиналась з дуже болючих для усіх слів: "Не так ми мали з тобою, Руслане, зустрітись", виступив класний керівник Руслана Валерій Самусь.
"Русланчик, Боже, який молодий…", - чую, як плачучи, говорить жінка, що стоїть поруч мене, в останніх рядах. Повертаючись до виходу, іду разом з чоловіком із ДСНС. Розповідає, що працювали разом.
"Руслан був дуже компанійським хлопцем", - каже рятувальник.
Далі бачу класного керівника Руслана. Підходжу, щоб висловити свої співчуття та запитати про Героя. Говорити йому важко. Каже, що все написав на своїй сторінці у фейсбуці.
"…Випускників 2000 року життя порозкидало кого куди. Відтоді ми бачилися з Тобою двічі. А Ти все залишався таким, як і в школі: відповідальним, справедливим, цілеспрямованим і готовим завжди підставити плече. Дуже добре пам'ятаємо з класною мамою Тебе, як порядну, щиру, добру дитину. Активний у всіх справах, завжди дружній і чемний до всіх – друзів, однокласників, учителів. Досить було сказати: "Руля, треба!."… Тепер, Ти - Воїн небесного легіону і будеш захищати з неба, прикриваючи нас своїми крилами...Немає таких слів, аби вгамувати пекучий біль втрати… Вічна пам'ять і слава ГЕРОЮ. Ніколи не пробачу рашистам!", - пише Валерій у фейсбуці.
Висловивши співчуття чоловікові, поруч з ним помічаю заплакану жінку. Це тітка Руслана Марія. Каже, що в нього залишилася дружина та дев’ятирічний син.
"Чому Бог забирає таких молодих? – здавалось би, риторичне запитання ставить пані Марія, однак відразу сама відповідає на нього: - Йому теж молодих треба".
Пані Марія каже, що Руслану 22 квітня виповнилось 40 років, а побратими вітали його, поставивши святкову свічку в пластівці.
Автор та фото: Євгеній Пирожков
