Українські сім’ї йдуть на величезний ризик, намагаючись втекти з Маріуполя, проїжджаючи через російські блокпости, а в деяких випадках і через міни, щоб спробувати дістатися до безпечного місця.

Відео-інтерв'ю із переселенцями з Маріуполя опублікували в The New York Times.





Перший раз після того, як вони змогли виїхати з Маріуполя, який з першого дня війни знаходиться в облозі, українці, які прибули до центру прийому переселенців, усвідомлюють, що нарешті вони в безпеці.

У Запоріжжі, а це трохи далі, ніж 200 миль від Маріуполя, нескінченна черга з автомобілів і автобусів. Всі вони прямують на стоянку, де волонтери реєструють евакуйованих в офіційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.

За даними Міжнародної організації з міграції, кожна четверта українська сім'я була примусово переміщена зі свого дому за час війни.

"Або ти помреш у місті, або спробуєш його покинути", – сказала Ольга Рашевська, яка приїхала з двома дітьми. "Ми вирішили, що якщо є хоч найменша надія, нам потрібно піти".

Щодня до приймального пункту приходять тисячі людей, а всього з моменту відкриття центру 5 березня зареєстровано близько 40 тисяч людей, повідомив начальник управління у справах молоді, праці та сім’ї Запоріжжя Олексій Савицький.

Переважна більшість тікає з Маріуполя, сказав пан Савицький і додав, що більшість приїжджає на приватних автомобілях. За словами українських офіційних осіб, прибережне місто перебуває в облозі російських військ, які знищують його вщент, в результаті цього загинули тисячі мирних жителів — дати точну оцінку ситуації, що склалась в Маріуполі наразі неможливо.

Багато сімей приїжджають на автомобілях з рукописними табличками на вікнах з написом "діти" російською мовою, щоб вказати російським військовим, що їх слід пропустити. На ручки дверей автомобілів прив’язують білі стрічки, які показують, що їдуть мирні мешканці.

Дорога до безпечного місця сповнена ризиків — подорож може зайняти кілька днів, оскільки сім’ї проїжджають через 15-20 російських блокпостів, де офіцери обшукують транспортні засоби та перевіряють тіла людей на наявність патріотичних татуювань. Іноді автомобілі перенаправляються на небезпечні дороги.

"Ви не знаєте вулиць і якими дорогами йти — що заміновано, а що ні, що вас чекає попереду", — каже співробітниця поліції Олена Чапній. "Але ви просто стримуєте страх, тому що іншого виходу немає".

Ця небезпечна подорож залишила свій слід на восьмирічній Насті Надбаєвій та сестрі її бабусі.

"Ми випадково виїхали на заміновану дорогу", – розповіла Настя.

Настя – одна з 285 дітей, які прибули до приймального центру без батьків з моменту його відкриття, розповідає головний спеціаліст відділу обслуговування дітей м. Запоріжжя Тетяна Жихар. Настя каже, що нічого не знає про долю своїх батьків, які, за її словами, залишились в Маріуполі.

"Скоріше за все, я поїду до Києва. Якщо там не стрілятимуть, то ми поїдемо туди", – сказала Настя. "Якщо ж стрілятимуть, то — за кордон".

Для тих, хто не має власного авто, виїхати з Маріуполя стає все важче. За словами начальника патрульної поліції Донецької області Михайла Вершиніна, незважаючи на зусилля щодо узгодження гуманітарних коридорів, евакуаційні автобуси за підтримки уряду не можуть дістатися до міста через постійні обстріли. Натомість жителям доводиться самостійно шукати дорогу до сусіднього міста Бердянська, це приблизно 50 миль від Маріуполя, перш ніж їхати автобусом до приймального пункту в Запоріжжі.

"Люди залишають місто на власний ризик", – сказав у голосовому повідомленні в WhatsApp пан Вершинін, який досі перебуває в Маріуполі.

За словами віце-прем’єра України, 22 березня російські війська захопили організовані урядом автобуси для евакуації на контрольованому Росією блокпосту неподалік Мангуша.

Доля 11 водіїв та чотирьох працівників ДСНС поки невідома.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram