У Чернівцях вимушені переселенці з Харкова допомагають плести сітки волонтерам.
Кореспондентка molbuk.ua поспілкувалася із жителькою Харкова, яка тимчасово мешкає у Чернівецькому гуртожитку та дізналася, як для Анни почалася війна, однак своє прізвище дівчина побажала залишити анонімним.
За словами дівчини, війна розпочалася неочікувано, жителі Харкова до останнього не могли повірити в це.
-Харків, 5 ранку. Все розпочалося неочікувано. Зранку я нічого не почула, мене розбудила моя одногрупниця, вона зателефонувала мені і сказала: "Ань, вставай, нас бомблять". Я подумала, що це жарт, бо ми живемо в ХХІ столітті, такого не може бути в цивілізованому світі. Я почала переглядати інформацію, мені не хотілося в це вірити. Стало страшно. Ще й сирен не було, вони ввімкнулись пізніше, - ділиться дівчина.
-Ми з мамою не хотіли ховатися, не хотіли тікати у підвал, та потім, коли почули вибух, побачили як сильно дрижать вікна та двері, ми зрозуміли, що залишатися в квартирі небезпечно. Ми сильно злякались, часу на збори не залишилось, спускались у підвал в чому були. Через декілька годин ми вирішили піти в більш безпечне місце. Вибухи стали частішими, ворог підходив ближче. Якщо хтось і виходив з укриття, то тільки на перший поверх, щоб вмитися. Ми більше не могли залишатися в місті. Взяли родину, сіли в машину і почали тікати звідти. У нас не було кінцевої точки, ми просто їхали кудись, де буде безпечно, - каже.
Дівчина також розповіла, що дорога була надзвичайно важкою.
-Дорога зайняла два дні. Затори шалені. Нам довелося зупинитися на ніч, ми не ризикнули їхати далі під час комендантської години. У нас мінімум речей, ми в якомусь селі, знайомих немає, у нас на руках маленька дитина. В машині спати не варіант. Нам пощастило, знайшлись добрі люди, які пустили нас до себе на ніч. На прощання господиня подарувала моїй сестрі ляльку, яку зробила своїми руками. На очі навернулися сльози. Ми домовились зустрітися з цією родиною після війни. А вона точно завершиться, принаймні я в це вірю.
Зараз, Анна не сидить на одному місці, а допомагає чернівецьким волонтерам у плетінні сіток, які потім відправлять на передову до наших солдатів.
Не пам’ятаю як ми опинилися в гуртожитку, все як в тумані. Головне, що живі, здорові і в безпеці. Ми дуже раді, що опинились тут. Будемо звідси допомагати нашим захисникам на передовій чим зможемо. На війні зайвих рук не буває.
Авторка: Юлія Денисенко
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
