Щоби потрапити з центру міста на Калічанку, треба спуститися вулицею Синагоги, а далі – до залізничного переїзду. Район закинутий. Довкола хащі, сміття. Виходиш на пагорб – пів міста видно як на долоні. Проте краєвид псують сміттєві купи під ногами.
Про те, що кажуть мешканці Калічанки про свій мікрорайон, йдеться у публікації "Молодого буковинця" від 10 лютого, пише molbuk.ua
На розі Синагоги – закинута будівля, вся описана графіті. Це популярне місце для селфі серед "андерграундної" молоді: тут підлітки на фоні цих "декорацій постапокаліпсису" влаштовують фотосесії.
"Донька носить із собою газовий балончик"
Ввечері тут іти страшнувато: ліхтарі не завжди працюють, безлюдно, хащі…
Запитую у юнака, який піднімається вгору, чи схожі у нього відчуття і чи не важко йому вибиратися на такий підйом.
"Я займаюся спортом, тож мені нескладно. Проте літнім людям, певне, так", – зауважує юнак на ім’я Ярослав.
Інший молодик на ім’я Олександр додає, що вибору немає, окрім як добиратися до центру міста цим підйомом. Адже маршрутки на Калічанці – рідкісне явище.
Мешканка Калічанки Маріанна з сином-підлітком також прямують до центру. Жінка розповідає про жахливий стан асфальту – точніше, його відсутність, – поблизу її будинку №1 на вулиці Узбецькій.
"Заїзд до нашого двору – просто жах, – зітхає співрозмовниця. – А по самій Узбецькій вниз до вулиці Білоруської тече якась відкрита каналізація, від якої страшенно тхне. Не знаю, наскільки це правда, та кажуть, що це у когось із приватників виведена каналізація просто на вулицю".
На Калічанку курсують маршрутки номер 10 та 10-А, перевізник – ПП "Багіра". Обслуговуванням не задоволені практично всі.
"Просто немає слів, – зауважує пані Маріанна. – Тому, втомившись чекати на маршрутку, часто ходимо до центру цим підйомом до вулиці Синагоги. Трохи страшно пускати сюди дітей самих, та що вдієш… У доньки з собою є газовий балончик – хоча б якийсь захист…"
"У нас тут єдине щастя – це громадський простір на вулиці Білоруський, половину грошей на який дали німці, – додає мешканка. – Але й він потроху занепадатиме. І біля магазину "Тайстра" більш-менш цивілізація: банкомат, поштомат... А далі – жах".
Хоча загалом, провадить жінка, на Калічанці гарно жити.
"Я мешкаю на 4-му поверсі, то бачу з вікна ратушу, костел. Тут у нас такий занепад, що, як у Чорнобилі, починає буяти природа. Он, бачите, білочка стрибає на дереві. Ввечері жаби кумкають. Вранці півні співають. Романтика, як у селі. Багато зелені, яка влітку закриває собою весь бруд. До потяга недалеко. До центру 15 хвилин ходу – звісно, якщо маєш здоров’я і сили багато ходити".
"Діти граються всім, що знайдуть у смітниках"
Проходжу повз струмок вулицею Білоруською, від якого теж тхне каналізацією. Минаю колишню цегельню. Відчуття, наче я потрапила в якесь покинуте місто. Напівзруйновані будівлі, порослі травою та засипані сміттям. Не дивно, що мешканцям лячно тут ввечері проходити…
[/center]
На вулиці Узбецькій звертаю до арки під будинком №1, про яку згадувала пані Маріанна. Ями в асфальті сягають майже коліна.
Пройшовши аркою далі, натрапляю на підземні сміттєві баки. Такого дива цивілізації, чесно кажучи, тут побачити не очікувала. Біля кожного світяться лампочки. Якщо зеленого кольору – значить, всередину можна ще кидати сміття, якщо червоного – яма вже повна.
Утім, це, схоже, єдиний елемент цивілізації. Довкола – купи сміття, битого скла і всіляких інших небезпечних предметів. Вони просто лежать під ногами, а по тому всьому бігають діти, наче так і має бути. Сміттям "прикрашене" навіть дерево – на ньому, ніби гірлянди, зачепилися поліетиленові пакети.
Поряд дитячий майданчик. На лавочці сидить жінка. Розповідає, що тут практично завжди так насмічено.
"Іноді прибирають, але дуже рідко, – каже пані Світлана. – Добре, що хоч маємо підземні смітники. Навіть у центрі такого немає! Це Бешлей нам зробив! За це він молодець! Бо раніше все сміття з гори вітер здував просто людям у вікна. Але все одно багато розлітається із того великого відкритого контейнера. Влітку там такий сморід, таке пекло! Та й діти в ньому часом порпаються, їм же цікаво. Взагалі-то, дітям тут ніде подітися. На проспекті, наприклад, так гарно, чисто, купа майданчиків. А наші діти на Калічанці гуляють по багнюці. Граються пакетами, паличками і всім, що зі смітника витягнуть… Підліткам тут зайнятися взагалі нічим, то лазять по закинутих будівлях, що небезпечно".
З громадського простору на вулиці Білоруській уже перенесли три лавочки, провадить пані Світлана. Бо мешканцям заважав гамір під вікнами.
"З тими лавочками вічно війна. Діти там на території простору каталися на скейтах, самокатах, а мешканцям заважало. І вони позабирали ті лавочки, тільки одну залишили. У нас взагалі люди невиховані. Нещодавно у вайбер-групі "Калічанка" виставляли: йшов чоловік повз смітник і замість того, щоби кинути пакет у смітник, залишив поряд та й пішов собі".
Калічанка – невеселий район, переконана жінка. Тому молодь звідси тікає.
"Мій сват купив тут квартиру дітям 10 років тому, бо він сам калічанський і вважає, що й діти тут мають жити. Але вони не захотіли", – додає пані Світлана.
Піднімаюся трохи вище і натрапляю на самісінький центр Калічанки. Тут стоїть маленька прикрашена ялиночка. Є гойдалка, на лавочках – бабусі.
Пенсіонерки нарікають, що у них лише одна двірничка, якій складно давати раду з усім сміттям довкола. Тому просять виділити ще людей. А ще скаржаться, що поблизу немає жодного відділення банку та пошти.
За кілька метрів бачу ще один дитячий майданчик, але він у жахливому стані. Усі гойдалки понищені, цегляна огорожа напіврозвалена, каміння та сміття.
Сходжу вниз до вулиці Булоруської. Ліворуч – громадський простір, праворуч – зупинка. На зупинці раніше працювало інформаційне табло з графіком руху маршруток, але вже тривалий час воно зламане.
[/center]
На маршрутку чекає місцевий мешканець пан Віктор.
"10-А ще має хоч якийсь розклад, а "десятка" взагалі їздить, як хоче, – скаржиться. – Стоїш, чекаєш, а раптом пощастить. Тролейбус мали запускати, але потім сказали, що він підйом не потягне. Знайшли причину, називається. Наш район глухий. Тут можуть жити тільки ті, хто має здоров’я ходити пішки або гроші на власний транспорт. Немічним та бідним тут робити нічого. Тому купувати на Калічанці квартиру не раджу. Тут немає жодної перспективи. Це такий собі апендицит Чернівців…"
Довідка
"Калічанка" – від слова "каліка", припускають мовознавці
Калічанка – селище, що колись розвинулося на північній околиці Чернівців. З другої половини ХХ століття – це міський промисловий район та житловий мікрорайон.
У документах назва цього передмістя Чернівців з’являється відносно пізно: від XIX ст. як Калічанка (нім. Kaliczanka). Деякі мовознавці виводять назву від слова "каліка" в значенні "жебрак", "убогий" – прозорий натяк на низький рівень життя тогочасних мешканців передмістя.
Сьогодні Калічанка залишається промисловим районом. Тут розташовані одні з найбільш потужних підприємств міста – "Машзавод", "Розма", "Чернівціобленерго", залізничне депо.
Практично вся промисловість зосереджена у західній частині Калічанки. Решта її території – це житловий мікрорайон, у якому переважає приватна забудова. Щоправда, наприкінці XX століття тут звели великий масив багатоповерхівок.
У 1995 році тут завершили будівництво нової місцевої школи № 16.
Головні вулиці Калічанки: Прутська, Машинобудівників, Білоруська, Узбецька, Козятинська, Жванецька.
Опитування
Які переваги та недоліки району Калічанка?
Дмитро ДОЛІЦОЙ, пенсіонер:
"Дорогу на вулиці Білоруській поремонтували, проте тротуари є не всюди. Головна ж біда – це маршрутки! Було би добре, щоби ходили регулярніше. Дуже рідко їздять, іноді доводиться чекати по дві години. Вже легше пішки йти".
Марія МАКЕДОНСЬКА, економіст:
"Калічанка – колишній промисловий район. Тут багато заводів, проте немає паркової зони. Через це проблема вийти подихати повітрям. Йдеш вулицею і дихаєш цими викидами машин. Ніде гуляти ні матусям із дітьми, ні пенсіонерам. Можна було би облаштувати паркову зону на території колишньої цегельні… І якісь дитячі та спортивні майданчики зробити для молоді.
Олександр ЛУГОВИЙ, майстер із ремонту телефонів:
"Вулиця Узбецька – вся у вибоїнах. А ще тут згори вже багато років постійно тече вода. Ні обійти, ні об’їхати. У місто ідеш, наче з якогось села, постійно взуття та одяг у багнюці".
Ангеліна ШУПАРСЬКА, у декретній відпустці:
"Тут ніде з дитиною вийти погуляти. Маршрутки – це окрема тема. З Калічанки після сьомої вечора неможливо кудись добратися – ні сюди, ні звідси. Доводиться або таксі викликати, або власним транспортом їхати".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
