"Від офіціанта в Чернівцях – до ресторатора в Лондоні": інтерв'ю із учасником "Холостячки-2"

Чи можна в трохи за тридцять і без допомоги багатих батьків бути успішним підприємцем із бізнесом у двох країнах і бажаним "холостяком", запросити на побачення якого мріють 50 тисяч підписниць в інстаграмі?

"МБ" поспілкувався з таким молодим чоловіком – Вінченцо Дулепа має чим надихнути сучасну молодь.



Не пропускав пари і багато працював

Під час навчання у виші на заочній формі студент Вінченцо не пропустив без поважної причини жодної пари. Каже: розумів, для чого прийшов у виш, і марнувати час на дурниці не збирався.

– Під "дурницями" маю на увазі вічні туси в нічних клубах і караоке, – розповідає з голлівудською усмішкою Вінченцо. – Склалося так, що в школі (навчався Вінченцо в колишній Чернівецькій школі №5 – авт.) я був двієчником і шибеником, не раз опинявся в кабінеті директорки через це. Відбувши строкову військову службу, я вирішив докорінно змінитися. Пішов працювати. Відчував, що мені бракує освіти, тому вступив у ЧТЕІ КНТЕУ на "заочку", бо треба було заробляти на навчання. Я багато читав, слухав різні тренінги на ютубі. Розумів, що маю досягти в житті чогось, а зробити це, лежачи на дивані, не вийде.

Вінченцо Дулепа пропрацював на різних посадах у закладах харчування Чернівців понад десять років. Саме як офіціанта відомого ресторану глядачі українського телебачення побачили юного Вінченцо в телешоу "Ревізор", яке транслювали колись на Новому каналі. Із завданнями на той час ведучого цього телепроєкту Івана Абрамова хлопець впорався добре.



І вже тоді неабияке враження справило на Абрамова ім’я офіціанта. Що й казати, в Україні воно доволі рідкісне. Це ім’я, ймовірно, певним чином допомогло хлопцеві стати учасником іншого популярного в Україні телешоу. Але медійній популярності передувало багато випробувань і вдома, і за межами країни.

Обирав між Лондоном і Нью-Йорком

– Працюючи офіціантом, – розповідає Вінченцо Дулепа, – я мав хорошу платню, чайові також іноді давали щедрі. Зароблені кошти я заощаджував, а згодом поклав на депозит у банк. Сума набігла доволі непогана. Але одного дня довідуюся, що банк, в якому зберігаються мої гроші, прогорів. Частину коштів мені вдалося повернути, але десять тисяч доларів пропали разом із банком. Для мене це була колосальна психологічна травма. Я втратив практично все, над чим працював роками. Тоді я, щоб остаточно не з’їхати з глузду, уявив таку картину: за ті десять тисяч я купив класну машину, потрапив на ній в автокатастрофу, але дивом залишився живий, хоча автівка ремонту не підлягає. Чим не мотивація для того, щоб жити і досягати далі. Як кажуть, дякую, що взяв грошима…



Після такої сумної історії з коштами в українському банку Вінченцо вирішує поїхати за кордон. Каже, на той час бажання розвивати справу в Україні не було. Спершу хотів податися до Америки. Але через нюанси з візою це зробити було доволі важко. Оскільки європейський паспорт у хлопця був, він вирішив їхати до Лондона.

– Я твердо знав: якщо не Нью-Йорк, то Лондон. Інших варіантів у мене не було. Попри заперечення родини і дружини, а на той час я саме одружився, у 2017 році я все-таки поїхав, – згадує Вінченцо. – Приїхавши у Лондон із "нульовою" англійською, я спершу трохи розгубився. Але взяв до рук газету і пішов працювати за оголошенням на перше-ліпше будівництво. Звісно, нелегально, звісно без страхових полісів, жив у бараку з українцями, білорусами. Згодом під час роботи я отримав серйозну травму голови. Продовжувати далі працювати так важко фізично не мав ні здоров’я, ні бажання. Отож вирішив піти у сферу, де маю навики, – влаштувався офіціантом в один із закладів Лондона, запевнивши адміністратора, що розмовну англійську знаю. Спершу замовлення приймав інтуїтивно, але за три місяці вже непогано вивчив основні фрази, а за пів року вільно розмовляв по-англійськи.

Вирішили працювати на себе

– У тому кафе я познайомився з Артуром, хлопцем із Києва. Ми подружилися і якось, розмовляючи про свої плани, вирішили, що маємо на двох стільки заощаджень, що вистачить орендувати маленьке приміщення і працювати на себе, – веде мову Вінченцо. – Так і зробили. У винайнятому приміщенні відремонували все самі, працювали також самі. Тільки кухаря найняли. Інший персонал з’явився у нашому закладі "1919" аж тоді, коли ми "відбили" вкладене. Заклад набував популярності. Ми поринули з головою в цей бізнес. Виручені кошти, знову ж таки, не витрачали на авто чи острівні відпочинки, а заощаджували і "дозріли" до ідеї винайняти ще один заклад. Вирішили – зробили. Так з’явився лондонський ресторан української кухні "Мірор". Зрештою, то не просто ресторан, то цілий івент-хол. На Новий рік у нас гуляло 300 людей – здебільшого українці, які живуть в Лондоні, але скучили за голубцями і троїстими музиками.

Десять тисяч штрафу за порушення локдауну

Розповідаючи свою історію, Вінченцо усміхається, але, каже, часто було не до сміху. Коли за істотну суму взяли в оренду оте велике приміщення, зрозуміли, що майстрів наймати нема за що. То і шпалери там ліпили самі, і "дизайнерські" вантажні елементи декору купували на лондонському "блошиному ринку". Щойно завершили ремонт і відчинилися – розпочався локдаун.

– Локдаун на нас дуже негативно позначився, як і на всьому бізнесі. Ми якось вирішили ризикнути і під час локдауну взялися провести весілля у "Мірор". Вочевидь, хтось нас "заклав". Тоді в ресторан навідалися відповідні служби і наклали на нас штраф у десять тисяч. Отакий він – "заробіток" повз закон. Більше ми такого не робили, – каже Вінченцо. – І от у той час, коли все у світі практично на пів року зачинилося, я почав інтенсивно працювати над собою. Мене стимулював спорт. Навіть після роботи (один із наших закладів все-таки працював "на виніс") об 11 вечора, я тренувався. Читав чимало мотиваційних книг, онлайн навчався на багатьох тренінгах, став членом багатьох бізнесових інстаграм-груп. Саме завдяки одній із таких зі мною трапилася "Холостячка".

"Нас зачинили в будинку, забрали телефони"

Як розповідає Вінченцо Дулепа, в одній із таких бізнесових груп було розміщено оголошення про те, що триває кастинг на одне із популярних в Україні телешоу. З’ясувавши, яке це шоу, чоловік вирішує подати заявку. Сталося так, що за пів року до цього Вінченцо розлучився з дружиною, а тому перешкод до участі в цьому проєкті не було.

– Уже подаючи заявку, ще до кастингу онлайн, я знав, що мене на це шоу візьмуть, – сміється Вінченцо. – Ну, по-перше, моє ім’я, воно і тут мені допомогло. По-друге, бізнес у Лондоні. По-третє, розлучений і без дітей. Я твердо знав, що мою кандидатуру схвалять, що, власне, і сталося. Я прилетів до Києва на зйомки, і тут розпочалося найцікавіше. Нас зачинили в будинку, забрали телефони. Нам не можна було ні читати книжки, ні слухати музику. Ми могли тільки займатися спортом і розмовляти …тільки про Злату Огнєвіч.

Уже як учасник телешоу "Холостячка" Вінченцо розповідає про те, що таки домовився з адміністраторами проєкту, і йому дозволяли щоденно телефонувати в Лондон і цікавитися, як справи в закладах. При цьому біля нього під час розмови була присутня журналістка, яка контролювала теми розмови.



– Якось під час зйомок в одного з учасників, не хочу називати його ім’я, таки знайшли ще один телефон, який він майстерно ховав. Ох, нас тоді повиховували, скажу я вам. Після цього умови перебування стали ще жорсткіші. І телефонувати вже не можна було навіть із бізнесових питань. Мені телефон не дали навіть у день мого народження, уявляєте, – згадує Вінченцо. – Усі побачення, які ми влаштовували для Злати, спершу обговорювали з організаторами проєкту, але реалізовували їх за свій кошт.

Щодо нібито продуманого сценарію з розвитком подій та вибором Злати, який активно обговорювали після шоу, Вінченцо однозначний:

– Жодного сценарію нема. Так, є компонування образів. Але прописаних варіантів дій учасників, вибору головної героїні точно нема. Нам ніхто не казав, що ми маємо зробити чи сказати. Там усе побудоване на спонтанних реакціях, емоціях. Інакше це шоу було б не цікаве. Зрештою, саме цьому проєкту я багато чим завдячую. Мене запрошують зараз на різні телевізійні шоу, у рекламні кампанії й тури, на цікаві столичні заходи. Завдяки "Холостячці" я став упізнаваним, зі мною хочуть фотографуватися люди. Як не дивно, це допомогло навіть моєму бізнесу в Лондоні. Усе це сталося зі мною, дуже вчасно. Навіть мій "виліт" із проєкту стався вчасно: саме закінчився локдаун, і я полетів у Лондон керувати рестораном далі.

Розвиваю особистий бренд і бізнес у столиці

Зараз у Вінченцо насичений період у житті: ресторанний бізнес у Лондоні, розвиток бізнесового проєкту, пов’язаного з нерухомістю, у Києві і, звісно, популяризація особистого бренду в соцмережах.

– Мені оце все зараз у кайф! Я літаком літаю, наче маршруткою їжджу. Що ж до особистого життя, то я в пошуку. Як закохаюся, то і сім’ю створю, але зараз в пріоритеті бізнес, – каже. – У Чернівці приїжджаю рідних провідати час від часу. Але надовго відпочивати не лишаюся. Справи самі себе не вирішать. Своїм прикладом доводжу: якщо ти справді чогось хочеш досягти – бери і роби!



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram