Аркадія Жуковського називають "найбільшим українським істориком Буковини". Проживши майже все життя за кордоном, він переймався рідним краєм більше за багатьох, хто жив в Україні.

Про це йдеться у публікації "МБ" від 13 січня, пише molbuk.ua



Його праця "Буковина – її минуле та сучасне", вперше видана ще у 1956 році, є найфундаментальнішим дослідженням історії Буковини.

У Науковій бібліотеці ЧНУ розповідають, що на цій книзі виросло не одне покоління студентів-істориків. У багатьох із них справжнє знайомство з історією краю розпочалося саме з цієї праці.
Також у Чернівцях видали етнографічну карту, зібрану Аркадієм Жуковським, на якій у кожному населеному пункті зображене співвідношення національностей на Буковині станом на 1911-ий рік за результатами перепису. Цікавим є те, що на карті всюди кількісно переважають українці як етнографічна група, тоді як на тогочасних картах інших істориків у селах Заставнівщини більше румунського населення.

Син священника і наймолодший у родині

Аркадій Жуковський народився 12 січня 1922 року в Чернівцях у родині священика Іларіона Жуковського та його дружини Ґізелі (у дівоцтві – Данилевич). Серед чотирьох у сім’ї дітей – Єфросинії, Ірини, Володимира, Аркадій був наймолодшим. Навчався у Чернівцях у чотирьох класах народної школи, потім у першій державній гімназії Чернівців – ліцеї "Арона Пумнула" - здобув восьмирічну середню освіту. Як потім він писав у своїх спогадах, єдиним професором-українцем у ліцеї був колишній сотник УГА Орест Драґан, який викладав природознавство. За радянського періоду вчитель зазнав переслідування за свою українськість.

У 18 років Аркадій записався на філософський факультет Чернівецького університету, де почав студіювати географію та історію. Водночас став членом ОУН. Проте вже в грудні 1940 року, тобто менше ніж через три місяці, тікаючи від війни, родина Жуковських перебралася до Австрії.
Цікаво, що свою дипломну роботу у Високій технічній школі міста Грац він захистив про "залізобетонний міст 80 метрів завдовжки".

Із 1949 року Аркадій Жуковський оселяється в Парижі. "Я їхав туди не тільки як інженер, а й збирався займатися громадсько-суспільними справами. Там були українські організації. Два роки шукав праці. Мій батько, який перебував у Німеччині й сам не мав багато засобів до життя, висилав мені гроші. Потім мене взяли до французької будівельної фірми. Я працював там десять років і одночасно почав цікавитися українознавством та історією", ‒ згадував він.

Уже в 1959 році його обрали генеральним секретарем Українського академічного товариства в Парижі. Працюючи інженером у французькій фірмі, викладав як асистент українську мову в Державному інституті східних мов і цивілізацій університету Нова Сорбонна в Парижі.

Діяльність Аркадія Жуковського підтримали у Науковому товаристві імені Шевченка в Європі. Спочатку він став науковим секретарем, а у 1987 році – головою організації. Із містом Сарсель у Франції, де розміщувався осередок товариства, пов’язано більше 60 років його життя Жуковського.

Мріяв, щоби внуки вивчили українську

Аркадій Жуковський створив міцну, дружну сім’ю. У 1954 році на українській вечірці він познайомився з народженою у Франції українкою Терезою, мама якої була з Галичини. У 1958 році Аркадій із Терезою одружилися.

У 1960 році у подружжя Жуковських народилася донька Ірина. Аркадій був люблячим, але принциповим батьком. Вечорами розповідав своїй маленькій Ірусі грецькі та римські міфи. На вихідні відводив до недільної школи при греко-католицькій церкві. Тут же родина святкувала в українській общині Різдво. На Великдень діти читали вірші, виступали перед батьками.

Ірина Жуковська стала економістом (за профілем "бізнес-фінанси"). Працює індивідуально як консультант у галузі фінансового аудиту, допомагає фірмам. Має двох дітей – сина Тібу та доньку Кароліну.

Пізніше Ірина написала зворушливі спогади про батька: "Батько дуже цінив наші недільні обіди, коли я приходила чи то сама, чи з дітьми. Однак це не повинно було затягуватися, оскільки "дідусь повинен працювати". Він нам казав: "Найважливіше в житті – це працювати". Його робочий стіл завжди був завалений книгами і списаними від руки аркушами, навіть на підлозі лежали книги. Те, що мій батько дуже цінив у своїх внуках, – це те, що вони відмінно спілкувалися трьома мовами, вільно володіючи французькою, англійською та німецькою. І він додавав: "Коли-небудь ви вивчите й українську…"

Годував голубів, через що мав проблеми з поліцією

Ірина Жуковська наголошує, що її батько сповідував такий стиль життя, коли все повинно було робитися швидко: чи то в ресторані, коли сім’я збиралася разом, чи то в чергах у супермаркетах, де робили покупки і де він голосно обурювався на інших клієнтів, які стояли перед ним і не поспішали. Батько "завжди повторював, що це втрата дорогоцінного часу, який він міг присвятити роботі і дослідженням про Україну. Робота для України – це була справжня одержимість для нього".

Почесне третє місце, після родини і роботи, в історика займали кішки, собаки і голуби. Кішка Біла була повноправним членом родини, навіть їла круасани і пила какао, як її господар.

"Живучи один, оточений своїми собакою Фостіком і кішкою Білою, батько починав свій день приблизно о 5-й ранку. Сам готував собі сніданок, зазвичай варив трішки овочів у воді зі шматком м’яса. Він завжди мав рис у кишенях для голубів, яких регулярно годував. Це заборонено в Парижі, і він часто мав через це проблеми зі сусідами й поліцією. Я навіть писала листа в комісаріат поліції, аби залагодити неприємність...".

У Науковому товаристві імені Т.Шевченка у Сарселі, куди щодня їздив на роботу Жуковський, було повно кішок.

"У Сарселі був просто рай для котів, бо вони знали, що є пан, який їх постійно годує, – розповідав Олександр Кучерук, історик, один з найближчих товаришів А. Жуковського в Україні. – Дехто підсміювався над цим, але у Сарселі великі архіви. То якби не ці котики, миші би все перегризли. А так жодна книжка не постраждала".

Другого жовтня 2014 року Аркадій Жуковський помер у Парижі.

"Він був утомлений життям і засмучений перебігом подій в Україні – особливо анексією Криму", – зазначає Ірина Жуковська.

14 жовтня того ж року його прах поховали на Руському кладовищі в Чернівцях, згідно із заповітом. Тому що він хотів бути похований на Батьківщині.

"Матеріали з колекції опрацьовували чотири роки"

Також, за заповітом ученого, вся його приватна бібліотека, рукописи, листи та багато цінних особистих речей наприкінці 2014 року прибули до Наукової бібліотеки ЧНУ. Тепер ці всі матеріали опрацьовані, виставка триває у бібліотеці з січня по лютий. Також усі охочі можуть користуватися книгами з приватної колекції Аркадія Жуковського, яких загалом понад 5 тисяч.

"Ось, дивіться, це він на весільній світлині з дружиною, бачите, яка сукня у неї гарна, – розгортає його фотоальбом головна бібліотекарка Наукової бібліотеки ЧНУ Лариса Ворнік. – І сам він дуже вродливий. А ось це 1997 рік, він приїхав до Чернівців, виходить із літака, його всі зустрічають. А тут він у Чернівецькому університеті на церемонії вручення йому диплома почесного доктора ЧНУ…Ми виклали для виставки лише невелику частину з його фотоальбомів та рукописів. Загалом усіх матеріалів дуже багато. Пригадую, як його колекція прибула 31 грудня 2014 року з Франції. На роботу вийшли всі бібліотекарі, довго вивантажували все у великих ящиках, носили… Щоби розібрати усі прибулі матеріали, укласти бібліотеку з усіх книг, знадобилося майже чотири роки… Гляньте, скільки у нього книг про Україну. Він ніколи не втрачав зв’язок із батьківщиною. Для книг, зібраних Аркадієм Жуковським, ми виділили окрему кімнату. Тут чимало такого, що в радянський час заборонялося в Україні, багато літератури історичного, релігійного напрямків. Багато видань іноземними мовами – французькою, німецькою, англійською".

Також у бібліотеці є колекція вінілових платівок, записаних на студії "Мелодія". Усі – із українськими піснями у виконанні хору Вєрьовки, "Черемшина".

Незважаючи на численні нагороди, найбільше Аркадій Жуковським пишався саме визнанням в Україні. Коли йому у 1997 році присвоїли звання почесного доктора Чернівецького національного університету та почесного громадянина Чернівців, він зізнався, що ці звання для нього важать більше за будь-які інші.

Ось, зокрема, що він сказав у своїй промові після церемонії вручення йому диплома почесного доктора ЧНУ:

"Закінчивши роботу над історією Буковини, я продовжив свою працю над історією України. У моїх писаннях і думках Буковина завжди є вагомою складовою України. Працюючи для України, я працюю і для Буковини, бо хоча я й жив на чужині, все одно я завжди працював для України".

(У статті використані цитати зі спогадів Ірини Жуковської, опубліковані в матеріалах журналістки Наталії Фещук, а також із книги "Академік Аркадій Жуковський: український географ, картограф, енциклопедист" авторства професора Валерія Руденка та Алли Пирогівської.

Довідка
Аркадій Жуковський (12 січня 1922, Чернівці – 2 жовтня 2014, Париж) – український історик та енциклопедист, доцент Інституту східних мов і цивілізацій Паризького університету, іноземний член НАН України, професор, довголітній голова НТШ у Європі (Сарсель, Франція), член Сенату ОУН, професор Українського вільного університету, президент Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі.

Член редколегії та редактор відділу релігії та історії англомовної Енциклопедії українознавства.
Співголова Головної редакційної колегії Енциклопедії сучасної України, почесний доктор Чернівецького національного університету, почесний громадянин Чернівців, почесний член Товариства "Українського народного дому в Чернівцях", автор багатьох монографій, в тому числі "Історії Буковини".

Раніше повідомлялося, як у Чернівцях відзначили столітній ювілей видатного історика.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram