Членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, 37-річна Галина Олійник працює вчителькою у Виженському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів. Викладає англійську мову та образотворче мистецтво. У вільний час йде у свою майстерню і різьбить із дерева унікальні вироби. Їх можна побачити на всеукраїнських та міжнародних виставках і фестивалях.
Нещодавно Галина брала участь у молодіжному форумі майстрів, який відбувся в Житомирі. Вона була єдиним представником від Буковини і єдиною жінкою, хто представив свої вироби з дерева, йдеться в публікації "МБ".
– Жінка-різьбярка – дивина. Зазвичай цим займаються чоловіки. Звідки у вас таке захоплення? – цікавлюся.
– Мені завжди подобалося гуцульське народне мистецтво, особливо –різьблення по дереву. Та щоби цим займатися, треба закохатися в дерево, зрозуміти, що воно живе. Хоча це захоплення вимагає деяких жертв. Спочатку часто різала пальці до крові. Але навіть це не могло зупинити моє бажання навчитися правильно тримати в руках долото і молоток. Зараз вони вже слухаються мене, – усміхається майстриня.
Тарелі діаметром 89 сантиметрів
Художньою обробкою дерева Галина займається з 2006 року. За цей час вирізьбила до 60 робіт. Багато із них тепер – в українських музеях та в приватних колекціях за кордоном.
– Мій батько колись працював із деревом, показував мені деякі елементи різьблення. Я навіть хотіла навчатися на народного майстра. Але вступила на факультет іноземних мов Чернівецького національного університету. Пізніше у цьому виші здобула ще одну вищу освіту – закінчила факультет архітектури, будівництва і декоративно-прикладного мистецтва. Тобто все-таки стала, як мріяла, народним майстром, – усміхається пані Галина.
Майстриня різьбить тарелі, рахви, скриньки, хрести. Деревину для її робіт заготовляють за спеціальною технологією.
– Дерев’яні речі мають дивовижну цілющу енергетику, – запевняє пані Галина. – Люблю різьбити великі тарелі, бо на них можна розгорнути свою думку. Два найбільші мають у діаметрі 89 сантиметрів. Їх ледве можна втримати в руках. А так у середньому – 40-45 сантиметрів. Є тарелі з червоного дерева, яке росте в тропіках. Невелику дощечку мені подарував мій дідусь. Казав, що давно беріг їх для чогось доброго. Хоча з червоним деревом важко працювати, бо воно досить тверде. Таріль "Оберіг" вирізьбила з груші, яка добре ріжеться. Відтворила на ньому всі хрести, які використовував буковинський класик народного різьбярства Юрій Шкрібляк. Використовую у своїх роботах традиційні буковинські та елементи трипільської культури. Це зашифрований код наших предків. Маю тарелі "Яриловий дар", "Трипільське сонце". А за таріль "Ювілейний" із тризубом у центрі, над яким працювала два місяці, отримала президентську стипендію.
Шукала кінський волос
Майстриня вирізьбила з груші найбільшу в Україні булаву, яка важить 25 кілограмів. Її довжина – 2,3 метра, ширина – 55 сантиметрів.
– Поруч із нею почуваюся карликом, – усміхається авторка виробу. – Спочатку була ідея зробити звичайну булаву. Але різьбила-різьбила півтора року – і вийшла на рекорд України. Зараз ця булава знаходиться у постійній експозиції Національного історико-культурного заповідника "Чигирин". Ще одну булаву, значно меншу, подарувала Чернівецькому краєзнавчому музею.
У жовтні 2018 року встановила ще один рекорд – створила найбільший козацький бунчук ручної роботи, який був символом гетьманської влади. Його довжина – 182 сантиметри. Для бунчука потрібен був натуральний кінський волос. Поїхали з друзями в Карпати шукати коней відповідного забарвлення. Троє господарів погодилися, аби ми зістригли трохи волосся з їхніх коней. Зараз цей бунчук зберігається у краєзнавчому музеї.
Справу майстрині продовжує її 17-річна донька Антоніна. Дівчинка ще змалку ходила з мамою в майстерню, спостерігала за її роботою і захопилася цим. Зараз Антоніна сама різьбить вироби з дерева. Брала участь у виставці "Кращий твір року". Стала лауреаткою президентської стипендії для молодих майстрів народного мистецтва, отримала атестацію майстра. Навчається у Вижницькому фаховому коледжі мистецтв та дизайну.
– Донька наслідує мене, але має власний стиль. Найкраще в неї виходить інкрустація, – хвалиться пані Галина. – Ми створили нашу брендову емблему. Маємо багато спільних планів на майбутнє. Хочемо створити велику колекцію буковинських прикрас із дерева.
– Коли приходжу після школи додому – одразу тягне до нашої майстерні. Так приємно після напруженого дня взяти у руки різець і почати мудрувати над деревом. Для мене це справжній відпочинок. Коли працюю – забуваю про все на світі. Раджуся з відомими буковинськими майстрами. Мені дуже допоміг заслужений майстер народної творчості Володимир Ворончак, розкрив багато своїх секретів. Кожен мій виріб – як новонароджене дитя. Приростаю до нього душею і серцем. Це дивовижно, коли своїми руками можеш створити щось прекрасне. Шматок дерева можна перетворити на таріль або вазу, вдихнути в них друге життя. Виставкові роботи в одному екземплярі не продаю.
Передаю в музеї, щоби люди могли їх бачити, – каже майстриня.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
