У Чернівцях нещодавно побував український кінорежисер, сценарист, письменник, колишній бранець Кремля та громадський активіст Олег Сенцов.

Про це йдеться у публікації "МБ"



Він розповів про свій фільм "Носоріг", знятий цьогоріч спільно з Україною, Польщею та Німеччиною, світова прем’єра якого відбулася на початку вересня у рамках Венеційського кінофестивалю. А також презентував свої книги, видані протягом останніх років у львівському "Видавництві Старого Лева": "Другу також варто придбати", "Жизня", "Маркетер", "Хроніка одного голодування. 4 з половиною кроки" та інші.

"Нами досі керують носороги з 90-их"

"Я вдруге в Чернівцях. Востаннє тут був років 20 тому, приїжджав на чемпіонат із кіберспорту. Ним займався в якомусь своєму попередньому житті, потім зняв про це фільм "Гамер", із яким увійшов у світ кіно. Мені дуже приємно виступати тут", - такими словами розпочав Олег Сенцов свою зустріч.

Режисер поспілкувався з публікою та відповів на різні питання, які цікавили присутніх. Розмовляли про літературу та кіно, ситуацію в Криму та всій Україні, перебування та голодування Олега у в’язниці.



-Ваш фільм "Носоріг" вийшов доволі жорстким...

"Носоріг" - це фільм не просто жорсткий, а й навіть жорстокий. Він не про "круті", а про погані 90-ті, про поганих хлопців, про жахливий період нашого життя, коли люди гинули на вулицях і всюди був "безпрєдєл". Я робив усе, щоби деромантизувати головних героїв. Дуже би не хотілося, щоби після перегляду фільму хтось зробив висновок: "О, як круто бути бандитом, йду грабувати банк!"

Загальна мета цього кіно – максимально відверто показати той світ 90-их років, який виник після того, як зламався Радянський Союз. Натомість утворилася пустота, яку заповнило кримінальне угруповання і такі хлопці-носороги, які панували країною. У нас практично немає фільмів про цей час і ми досі не усвідомлюємо, наскільки він нас травмував та змінив. Тому що ми перестали вірити у попередню радянську державу – збагнули, що вона була якимсь фейком і постійно нам брехала. Так з’явилися бандити, які вирішували питання силою. А потім почалося будівництво держави, яку ми й досі продовжуємо будувати. На жаль, у нас дотепер немає справедливих судів, державних інституцій. Панують сила, "договорняки", гроші. Досі ті "носороги" керують силовими структурами, фінансовими групами, олігархічними кланами. Тобто це люди, які дотепер дуже сильно впливають на наше життя. Завдання мого фільму – показати, звідки наша сьогоднішня проблема. В українських кінотеатрах "Носоріг" вийде у прокат наприкінці зими.

- Звідки взялася така назва стрічки?

-Носоріг - це тварина з товстою шкірою та агресивним рогом. Є таке прислів’я, що носоріг погано бачить, але при його швидкості та вазі це вже проблема інших. У фільмі ви помітите чимало схожостей із цією твариною.

"Атмосфера в Криму затхла – там немає перспектив"

- У книзі "Другу також варто придбати", яку ви написали у в'язниці, помітні паралелі з подіями захоплення Криму.

-Так, хоч це і фантастика - про захоплення Америки інопланетянами, проте насправді це не про американців, а про нас. Тут я описав побачене у Криму – про колаборантів, які починають працювати на загарбника. Коли я бачив, як люди, які були нормальні, через два дні перебігають під прапори окупантів, бо так роблять усі. Тобто це побутова зрада, розумієте? Ніколи не було, щоби всі в Криму бігали і кричали "Росія, Росія!" Знаходилися якісь прихильники СРСР, але їх ніколи не було багато. А коли почалася анексія, провадилася масова пропаганда, і люди потрохи-потрохи стали схилятися до колаборантів. Я це бачив на власні очі і не міг збагнути, що відбувається…



-Яка зараз ситуація в Криму?

-Дуже складна. З одного боку, Росія накачує Крим грошима – це правда: будує там дороги, мости, робить "картинку". З іншого боку, наростає дуже велике незадоволення серед тих, хто раніше підтримував Росію. Тому що приїжджають люди з континенту, захоплюють міста, а місцевих, як бруд, відштовхують на задні ряди.

Є кримські татари, які завжди були проти Росії. Тому що розуміють, що Росія як спадкоємиця СРСР їм нічого хорошого не дасть. І це справді так. Тому що репресії страшні. О третій, четвертій, п’ятій ранку починаються обшуки та затримання. Це може бути в будь-якій родині. Просто тому, що ти – кримський татарин. Це відбувається зараз і це страшні речі. Це залякування інших – щоби ніхто навіть не подумав нічого поганого проти Росії.

Загалом атмосфера в Криму затхла – там немає перспектив. Але про це не говорять публічно. Такі речі люди можуть обговорити на кухні з тими, кому довіряють, - як дисиденти в СРСР. Але я знаю, що там і досі є велика кількість тих, хто залишився в душі з Україною і готовий перейти під старі прапори. І це відбудеться дуже швидко, щойно Росія звідти піде.



-А коли Росія піде з Криму?

- Піти Росія може тільки за однієї умови – коли у ній почнуться ті руйнівні процеси, які відбувалися з Російською імперією у 1917 році та СРСР у 90-их роках минулого століття. Коли всі республіки почнуть дробитися і залишиться тільки ядро – етнічні росіяни, а всі інші отримають незалежність. Це єдиний наш шанс, іншого не буде. Тому вести перемовини з Путіним про повернення Криму чи Донбасу – це просто гаяти час на розмови з крокодилом, щоби він не жер антилопу. Ну це крокодил, він так живе. Його можна просто пристрелити або він здохне від старості. Іншого виходу немає…

Проте я не сумніваюся, що ми повернемо Крим. Питання – коли. Прогнози робити не можу, бо ніхто не знає, що буде далі. Але я впевнений, що ми здолаємо цього монстра і повернемо контроль над Донбасом.

"Путін спить і бачить третій Майдан"

-Чи плануєте йти в політику?

-Ні, я собі ще на виході з в’язниці постановив, що не буду займатися політикою, а працюватиму у сфері кіно, мистецтва. Водночас діятиму як громадянин України, який має певний досвід і якийсь голос, до якого прислухаються. Серед першочергових завдань перед собою ставлю боротьбу проти російської агресії, за наших полонених та за реформи в Україні, бо ми за це стояли на Майдані і за це гинули наші хлопці.

Але навіть через те, що я не займаюся політикою, нікуди не балотуюся і не збираюся цього робити, у мене з’явилося багато ворогів, які роблять усе, щоби заглушити мій голос і cпаплюжити моє ім’я. В основному це йде з Москви. Тому що я говорю як є, мені немає чого соромитися, бо вже давно нічого не боюся. Якщо маю свою думку, обов’язково її висловлю. Для мене важливо, щоби ми побудували країну, про яку мріяли, - чесну, незалежну, квітучу. Тому все, що працює для цього, я підтримую. Все, що проти цього, - критикую і буду це робити до тих пір, поки ми таку країну не побудуємо.



-Як гадаєте, чи можливий третій Майдан?

- На жаль, процеси, які зараз відбуваються в країні, не надто хороші. Але я дуже сподіваюся, що не дійде до третього Майдану. Тому що революція – це завжди відкат. Після того, як щось зламав, неможливо, щоби відразу стало класно. Тому треба робити так, щоби ми не дійшли до тієї точки, після якої тільки революція. Майдан був переломною точкою нашої історії, яка допомогла нам трохи витягнути ноги з кайданок. Але ворог, який близько, скористався нашою ослабленістю, захопив Крим і націлився на Донбас. Путін спить і бачить, коли почнеться третій Майдан, щоби він знову почав вводити війська і відхапав пів України. Тому я дуже сподіваюся, що ми зможемо без цього обійтися і мирним шляхом змусити нашу владу робити те, чого хочемо ми. Бо влада в Україні належить народу, це записано в нашій Конституції.

"Це була моя маленька війна за власну гідність"

- Поділіться якимись моментами з періоду вашого перебування у в’язниці

-Моя книга "Хроніка одного голодування" - це саме про 145 днів цієї моєї боротьби, я її почав вести на третій день свого голодування. Коли ти голодуєш, тебе відселяють з барака в ізоляцію - карцер. Це такий бетонний мішок, де дуже холодно. Ти не їси, а вони приносять харч. Ставлять сніданок і він стоїть до обіду, потім приносять обід, який залишається перед тобою до вечері. Такий собі психологічний тиск. Але їжа не дуже смачна. Крім того, через сильну холоднечу вона швидко остигала і переставала пахнути. Тож це було не найбільшою проблемою.

Я багато чого написав у в’язниці. Хоча там забороняють писати щось про тюрму начебто з міркувань інформаційної безпеки. Насправді все це хрінь, вони просто бояться, що напишуть правду про ті злочини, які там робляться. Там дуже страшний табір, там знущаються, катують людей. Мене не чіпляли фізично, тому що я був "селебріті" і вони боялися, що я розповім про це. Тільки чинили психологічний тиск або тиснули через інших зеків – поширений енкаведешний прийом, коли "блатних" використовують проти політичних.

Я розумів, що можу вести щоденник свого голодування тільки відкрито. Бо там всюди камери, постійно обшуки, ти не можеш нічого ніде заховати. Тож сказав, що хочу писати книжку. Мені дали зошит і ручку. Почав писати. А в мене дуже поганий почерк, неймовірно поганий, ви навіть не уявляєте, наскільки. Я писав ще гірше – дуже дрібно, без абзаців, просто набір слів. Тюремники не могли нічого розібрати, лише дивилися і питали, про що пишу. Я "грав Штірліца" і казав всім, що пишу фантастичну книжку про інопланетян. У в’язниці махнули рукою – ну пише, то й пише. Вони ж не думали, що я відкрито веду щоденник голодування і описую ті злочини, які там роблять. Це була моя маленька війна за власну гідність.

Деякі люди траплялися дуже жорстокі. Вони знущалися з зеків. П’ять років я слухав про себе: "Нацист, фашист, правий сектор, бандера!" Принижувати намагалися дуже сильно, зробити з тебе зомбі або тварину, яка гриву опустила і на все киває. Але я вважаю, що переміг. Мене не змогли зламати психологічно, щоб я вийшов істотою, яка розчарувалася в житті, людях і всіх зненавиділа. У мене немає ненависті до людей, у мене є ненависть до ворога.



- Чи сильно вплинуло голодування на ваше здоров’я?

-Мені пощастило – я вижив. У мене виявився сильний організм плюс мене медично підтримували з першого тижня, щоб я не помер. Вони цього неймовірно боялися. З Москви щодня телефонували, як там Сенцов. Бо був великий резонанс. Я розумів, що мене в Україні сильно підтримують і тішився. Тому що це голодування оголосив за місяць до чемпіонату світу з футболу в Росії, щоби зіпсувати Путіну свято. І це мені трохи вдалося.

Але в мене виявився хороший лікар. Він був підполковником і начальником в’язниці. Це перша людина за 5 років перебування у цій системі, яка по-людськи до мене поставилася. Від нього дуже багато залежало. Він міг зробити моє життя неймовірно важким, через що я би так довго не протримався. Але він якось поступово по-людськи прийняв мій бік. Хоча політично він мав зовсім відмінні погляди – такий імперець, просто ховайся. У нього була ікона царя Миколи ІІ. Путіна не любив, а любив Миколу ІІ.

Але він побачив фото моєї мами, дітей і заявив: "Мене ваша війна не стосується, але я не дам тобі померти заради твоїх дітей". І от завдяки йому та своєму міцному здоров’ю моє голодування пройшло без великих втрат. Хоча аналізи були дуже погані, у мене вже віднімалися ноги і починалося кисневе голодування. Тож наслідки могли бути вельми серйозними. Можливо, вони і є, але поки що не відчуваються, зараз почуваюся нормально. Може, пізніше наздожене …



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram