Хлопчик з села Усть-Путила, якому у Путильській лікарні провели унікальну операцію, вже одужує.

Про це сьогодні, 6 жовтня, кореспонденці molbuk.ua повідомила мати дитини Тетяна Рубан.



"Усе добре. З дня на день чекаємо на виписку додому", - сказала пані Тетяна.

Нагадаємо, нещодавно у Путилі медики вночі врятували хлопчика, який сильно травмувався.

Про це йдеться у публікації "МБ".

13-річний мешканець Усть-Путили Любомир Рубан, граючись, виліз на огорожу у своєму дворі.

Огорожа мала металевий каркас. Хлопчик ходив по ньому, втратив рівновагу і впав на землю. Падіння його не злякало, адже він загартований, спортивний. Тож поліз на огорожу вдруге... Падаючи, він сильно вдарився животом об метал.

Операція тривала майже три години

Любомир не відразу відчув, наскільки серйозно травмувався. Він дійшов додому і лише там поскаржився батькам, що недобре почувається, болить живіт і важко дихати. Батько повів сина до знайомої медсестри. Йшли пішки, гадали, звичайна травма. Та порадила негайно їхати до Путильської лікарні, що за 27 кілометрів від села. Взяли авто і помчали. Любомирові зробили УЗД-діагностику і виявили сильну внутрішню кровотечу.

"У дитини була тупа травма живота із розривом селезінки, контузія підшлункової залози, – розповідає директор Путильської багатопрофільної лікарня Климентій Михайлюк. –Транспортувати до Чернівців такого пацієнта було небезпечно – могли не довезти. Дитячих хірургів у нас у лікарні немає, і це велика проблема. Тим часом кожна хвилина була на рахунку. Пощастило, що в цей час у нас саме чергував за сумісництвом лікар-анестезіолог Чернівецької обласної лікарні Андрій Аносов. Також я зателефонував професорові кафедри дитячої хірургії та отоларингології БДМУ, докторові медичних наук Олегові Боднарю. Хоча це було вже опівночі, він, не роздумуючи, погодився приїхати. Олег Борисович прибув о пів на першу, і вже через кілька хвилин почалася операція. Вона тривала майже три години. Була дуже важка, ускладнена сильною внутрішньою кровотечею. Коли ми зайшли у черевну порожнину, там було більше як літр крові…"

На щастя, операція минула вдало, стан хлопчика стабілізувався, провадить Климентій Михайлюк. Хворого залишили відновлюватися в реанімації Путильської лікарні.

"Треба допомогти, і ти не можеш інакше"

Станом на 29 вересня дитині вже значно краще, повідомив К. Михайлюк.

"Дитина при свідомості, все нормально, розмовляє, присідає, навіть встає. Зараз пацієнт залишається в реанімації, до нього підключена дренажна система. Через деякий час його можна буде відправити додому, і там ще з місяць точно він буде одужувати. Але можна сподіватися, що найгірше вже позаду", – каже лікар.

"Просто у нас тут – нація здорових людей, – провадить Климентій Миколайович. – Благодатно впливає гірське повітря, а ще всі тут пішки багато ходять, легені у місцевих більш витривалі. Діти часом і по 12 кілометрів можуть проходити. Якби, до прикладу, таке трапилося з дитиною з міста чи іншого району, наслідки могли би бути важчими.

Взагалі цей випадок унікальний, зазначає співрозмовник. Без сумніву, лікарі врятували дитині життя. Травми були серйозні. І якби професор Олег Боднар не приїхав (все ж таки ніч, гори…), якби не пощастило, що в цей час у Путилі чергував чернівецький анестезіолог Андрій Аносов, якби не підіспів необхідний медичний персонал, усе могло закінчитися дуже сумно...

Утім, професор БДМУ, дитячий хірург Олег Боднар не вважає, що вчинив якийсь подвиг. Каже, це його робота, тож про те, щоби роздумувати, чи їхати, навіть не йшлося. І просить наголосити, що врятувати дитину вдалося лише спільними зусиллями усієї команди.

"Бувають такі моменти, що треба допомогти, і ти не можеш вчинити якось інакше, – каже професор. – Якщо би ми повезли хлопчика в Чернівці, його стан міг значно погіршитися, і навіть могли би й не довезти. Тож навряд чи хтось би взяв на себе відповідальність за те, щоби транспортувати дитину. Операцію треба було робити на місці і негайно. Ця операція була спрямована на порятунок життя. Тому що це розріз селезінки з гематомами, також численні травми підшлункової залози. Якщо, до прикладу, не зупинити вчасно кровотечу, дитина просто помирає.
Та, щоби ви розуміли, ніколи одна людина не рятує життя. Це робота всієї команди – анестезіологів, директора лікарні, який швидко організував умови для операції та скликав фахівців, медсестер, санітарок, які також вночі приїжджають і роблять свою роботу. Їх, може, не так помітно. Але це люди, без яких неможливо надати якісну допомогу", – наголошує Олег Боднар.



"Я саме чергував у Путильській лікарні, – буваю там раз чи двічі на місяць, – коли привезли пацієнта, – згадує анестезіолог Андрій Аносов. – Щодо професора Олега Боднаря… Знаєте, опівночі зірватися рятувати хлопчика у горах – то таки треба бути людиною… Операцію закінчили близько п’ятої ранку. Як для такої маленької лікарні, це подія! Попередню дитячу хірургічну операцію в Путилі робили років 10 тому. І теж екстрено селезінку видаляли дитині, яку кінь ударив копитом у живіт. Путила – особливе місце. Там всі одні одних знають, майже всі між собою родичі, неймовірно доброзичливе ставлення, завжди готові допомогти, особливо якщо йдеться про дитину. За це я їх і люблю, тому туди вже 20 років їжджу".

"Мене всю трясло зсередини"

Батьки хлопчика не тямляться від щастя, що їхня дитина врятована. І неймовірно вдячні лікарям. Мати Тетяна Рубан працює вчителькою фізкультури у Селятинській школі. Зізнається, ніхто навіть уявити не міг, що з сином усе так серйозно. Коли ж із чоловіком почули, що потрібно терміново оперувати, всі три години, доки тривала операція, сиділи під реанімаційною і молилися.

"Я намагалася себе сама заспокоювати. Зовні наче трималася, але мене всю трясло зсередини, – каже Тетяна Рубан. – Чоловік почувався ще гірше. Від хвилювання він і секунди не міг сидіти на місці".

Зараз жінка цілими днями сидить біля синочка, лише на ніч їде додому.

"Уже відчуваю полегкість від того, що все найгірше позаду. Слава Богу, син іде на поправку, йому дозволили потроху їсти, пробує вставати. Готую йому бульйончик, яблучка запікаю, картопельку перетираю. Сьогодні вже трішки сидів і навіть зробив перших два-три кроки! Багато спить. Дуже хоче додому. Тільки очі після операції розплющив і відразу запитав: "Мамо, можна йти додому?" Намагаюся біля нього більше проводити часу, бо він ніколи в лікарні не лежав і йому тут самому не по собі. Зараз уже призвичаївся. Чекаємо, поки Любчика випишуть додому".



Пані Тетяна каже, що її Любомирчик дуже добрий і чемний хлопчик, відмінник, на олімпіади з математики їздить. Вдома – перший помічник по господарству, адже найстарший із трьох дітей. Є ще 12-річна донька та 4-річний синочок.

"Тримаю одну свинку та курей, намагаюся дітей годувати лише домашньою їжею. Любчик – мій перший помічник по господарству: і на городі допомагав, і за свинкою доглядав… Дуже хороший та чемний син…

Любомира тут дуже гарно в палаті доглядають, кожні дві-три години міряють температуру. Надзвичайно подобається ставлення медичного персоналу до дитини. Я дуже вдячна всім лікарям, дуже! І чернівецьким медикам, і путильським, і дівчаткам-медсестрам. Це люди від Бога!"

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram