«Ми живемо в дуже цікавий час»: Сергій Жадан – про культуру, владу, війну та Чернівці

Фото з сайту Meridian Czernowitz

Одним із хедлайнерів цьогорічного фестивалю Meridian Czernowitz був популярний український сучасний письменник Сергій Жадан.

У невеличкому інтерв’ю для "МБ" він поділився міркуваннями щодо стану культури в Україні. Також письменник зауважив, що Чернівці змінилися на краще з моменту, коли він відвідав це місто ще у 90-их роках, пише molbuk.ua



"Чернівці стають візитівкою країни"

- Сергію, традиційне запитання – як вам Чернівці?

- У Чернівцях я вперше побував у 1996 році. Це було зовсім інше місто, інші будівлі, зовсім інша літературна публіка. Не пригадую, де саме виступав, але пам'ятаю, що там було дуже багато глядачів. І ця пауза – понад 20 років - мені здається, пішла на користь нам усім - і поетам, і місту. Україна розвивається, місто розвивається. Усе якось приводиться до ладу. Чернівці себе дуже цікаво шукають, позиціонують. І це приємно. Той же Meridian Czernowitz дуже важливий для Чернівців. Фестиваль дуже хороший, це візитівка міста. Разом із тим місто стає візитівкою країни, тому що "Мерідіан Черновіц" багато важить для культурної столиці України.

-Скажіть, чи сильно пандемія "вдарила" по письменниках?

-Тією ж мірою, якою вона "вдарила" і по всій країні, адже ми теж є членами суспільства. Хіба що виявилося, що мистецтво та культура – найбільш вразливі сфери суспільного життя. Бо якщо згадати минулий рік, локдаун передусім позначився на культурі. Обмежили багато заходів і це так чи інакше не могло не відбитися на всьому.

- А як ви ставитеся до щеплення?

-Я свідомо вакцинувався. Більше того, про це відразу написав у соцмережах. Я за вакцинацію. Але не є спеціалістом, тому якісь фахові відповіді дати не можу. Моя приватна нефахова думка – безперечно, це єдиний шлях подолати цю епідемію.

-Наскільки важливо для творчої людини подорожувати, бачити світ? Чи зможе письменник написати нову книжку, тривалий час перебуваючи в "чотирьох стінах"?

-Усе залежить від темпераменту, методики письма. Кожен пише по-різному. Комусь достатньо сидіти вдома і уявляти собі ввесь світ. Іншим необхідно подорожувати і все бачити на власні очі, торкатися всього своїми руками. Особисто я люблю багато їздити, мені важливе переміщення, важливо бачити різні ландшафти, спілкуватися з різними людьми. Це частина мого життя.

"Держава набагато важливіша за конкретного президента"

-Ви дуже популярний, та чи не набридає часом увага публіки?

-Ні, не набридає. Люблю спілкуватися з людьми, передусім із тими, які цікавляться мистецтвом – музикою, літературою. Це не виснажує, а додає енергії та якогось нового досвіду.

- Чи багато у нас таких людей в Україні?

- Насправді багато. Інша річ, що ця кількість людей, задіяних у якихось культурних процесах, могла бути значно більшою, якби була трішки інакша культурна політика і якби це все робилося та позиціонувалося дещо по-іншому.

- А якою наразі є культурна політика з боку держави?

-Ставлення влади до культури не завжди конструктивне та ефективне. З одного боку, у нас є і Міністерство культури, і обласні та районні управління культури, значна кількість культурних закладів, які працюють і утримуються державою. А з іншого боку, дуже часто діяльність цих інституцій настільки неефективна, що багато мистецьких культурних процесів існують паралельно з якоюсь державною політикою. Тому, безперечно, є певні проблемні моменти. Але в цілому, мені здається, ми живемо в дуже цікавий час і за дуже цікавої культурної ситуації. Тому що все змінюється. В Україні зараз відбуваються дуже важливі речі, які переформатовують усі наявні стосунки. Культура великою мірою є певним віддзеркаленням суспільного, політичного життя. Відповідно, в культурі відбувається щось схоже.

-Чи могла би культура прожити без підтримки влади?

-Та могла би. Але йдеться про те, що так чи інакше суспільство потребує якогось культурного контенту – більшою чи меншою мірою, професійного або ні. Ясна річ, що можуть бути як якісь громадські приватні ініціативи, так і державні. Проте мені здається, що в Україні найцікавіші речі все ж таки відбуваються там, де громадські ініціативи перетинаються з державними. Не бачу тут причин для протиставлення і взаємовиключення. Тож потрібно шукати шляхи конструктивної та ефективної співпраці.

- Чи може бути така співпраця конструктивною у рамках наявної політичної ситуації?

- Може. Влада змінюється, інституції залишаються. Держава набагато важливіша за конкретного президента, прем’єр-міністра чи міністра культури. Головне – чим керуються люди, які запускають той чи інший проєкт. Взяти до прикладу фестиваль "Мерідіан Черновіц" – його організатори активно співпрацюють із міською владою. І це правильно. Було би нерозумно влаштовувати таку велику подію для міста і при цьому ігнорувати чи протидіяти владі.

-На жаль, суми з міського бюджету на проведення фестивалю ніколи не були бозна-якими…

- Річ не в цьому. Можна було взагалі робити це без влади, самим шукати якісь кошти. Але це не дуже правильно. Якщо ми позиціонуємо себе як частину української культури, яка існує в межах держави Україна і яку споживають громадяни України, то чого ж я маю протиставляти себе своїй державі? Тут важливо розуміти, що є якась культурна політика і політика в принципі. Важливо це просто не заступати політикою – тоді якихось таких протиріч буде значно менше.

Кнопкову "Нокію" віддав до музею

- Ви багато пишете про війну, відчувається, що вас це болить. Чому для однієї частини суспільства війна є, а інші так поводяться, наче її немає?

- Тут дуже важливим і, мабуть, первинним є особистий досвід. Людині, яка ніколи не була на війні, серед ближніх якої ніхто не був на війні, яка не має особистого контакту, дотику до тих подій, важко пройнятися достатньою мірою емпатією до всього, що там відбувається. Плюс є така річ як позиція держави, влади, яка від початку була, мабуть, не зовсім вірно артикульована. Тому що ця війна у нас непроголошена. У нас її офіційно немає, ми офіційно не розірвали стосунки з країною-агресором. Відповідно, для багатьох це є знаком, що цю війну достатньо легко можна ігнорувати, обійти, не помічати…

-Ви багато допомагаєте східним областям: коштами, літературою…

- Не вважаю це якоюсь місією. Просто я є громадянином України, це моя країна. І все, що відбувається, відбувається з моїми співгромадянами. Це просто нечесно ігнорувати. Тож якщо можу чимось допомогти, чому би цього не зробити?

- І наостанок: скажіть, ви й далі ходите з кнопковою "Нокією"?)

- Уже ні. Мені друзі подарували смартфон – такий, нічого особливого. А "Нокію" забрали до музею.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram