Як справлятися з дитячою вередливістю і правильно на неї реагувати: відповідь психолога

Часто за вередливістю дитини може ховатися якась важлива потреба, яку вона не вміє ще сформулювати. Про це розповіла психолог Світлана Ройз і навела приклад з особистого життя за участю своєї дочки Даші.

Про дитячу вередливість, правила і про те, що все може бути не так, як здається. Дашка черговий раз дала мені урок. У чотирирічної дочки зараз улюблена іграшка – динозаврушка Аліса. Даша – її дуже турботлива мама, я – "друга мама".

Днями дочка під час сніданку категорично, тупаючи ногою: "я не піду в садок!" – не підеш? – НЕ ПІДУ!

- Дочка: ніколи не піду ... ні-ко-ли! ... ну, може, в садок піду, а на прогулянку точно не піду!

- Дашка, прогулянка, це ж твоє улюблене !. А Алісу з собою візьмеш? – (вона плаче) – ні! Її не можна брати. У нас в садку ПРАВИЛА – маленькі іграшки брати з собою на вулицю не можна.

- Навіть в кишеню куртки не можна? Ти пробувала домовитися з вихователем?

- Мама! Розумієш, ПРАВИЛА! Для всіх. Маленькі іграшки брати не можна, щоб не загубилися.

- Даш, а можеш динозаврушку залишити в групі, поки гулятимеш?

Дочка зовсім розплакалася: – Мама, вона ж моя дочка, вона ж маленька, я про неї дбаю, я не можу її залишити! Я вчора її залишила самууууу!

- Тоді, Даринко, звичайно, ти права. Дітей ніколи не можна кидати. Звичайно, будь з донькою. (Мені важливо було "провести" її через це протиріччя, через розуміння і її, і іноді мого почуття провини "працюючих мам" – коли так важливо бути з дітьми і так важливо йти на роботу). Дашка – здивовано:

- Ну я ж хочу в садок!

- Даринка, а може, я подбаю про динозаврушку, поки ти в садку? Я ж її "друга мама". Я можу її погодувати, спати покласти.

- Вона любить спати на подушці ... Дашка раптом схоплюється, обіймає мене. Уклади спати Алісу. Мама, ти чого сидиш? Підемо швидше в садок!

В якості пояснення психолог зазначила, що часто за "непродуктивною поведінкою дитини" ховається щось абсолютно несподіване.

"За вередливістю може приховуватися якась важлива потреба, яку дитина не вміє ще сформулювати. (І дорослий не завжди усвідомлює) І визнання цієї потреби, визнання почуттів – допомагає перейти на інший рівень відносин. Досвід "я відповідальна, і я не покину тих, хто мені довіряє"- навіть іграшково-одухотворений – це ж не ігровий, "не понарошковий досвід"- один з найважливіших. І саме це відчуття – я вже раз покинула "свою дитину"- стало для дочки дуже складним", – говорить Світлана.

За її словами, незважаючи на те, що садочок у дочки хороший, вона не може вимагати і чекати від вихователів "тонкої" чуйності і турботи. Але б так хотілося, щоб у дорослих взагалі була уважність до їх "недитячих" почуттів. Адже часто наші батьківські правила можуть бути більш гнучкими.

"У дитини (і у дорослого) у відповідь на директивність адже є вибір – відкрито чинити опір і "продавитись" чи поступитися (про це багато говориться в ННО – методі ненасильницького спілкування)."Поступитися" перед силою – потім обов'язково відгукнеться – істерикою, соматичним симптомом, нез'ясовним опором – "помстою". А за вередливістю може ховатися щось дуже тонке і важливе", – підсумувала Ройз.