Захистила сина – і отримала шість куль

На Путильщині нещодавно сталася трагедія. Чоловік хотів вбити дитину, жінка її захистила. Нині вона лежить у лікарні з численними ранами і потребує допомоги.

Христина Попюк уже місяць лікує численні вогнепальні поранення. Так їй за розлучення помстився чоловік, який хотів вбити її однорічного сина. 22-річна жінка розповідає свою історію. Завагітніла, мала вийти заміж, вже й дату весілля назначили. Але хлопець чомусь вирішив, що дитина не від нього, і покинув Христину. На останніх місяцях вагітності вона зустріла іншого хлопця. Добре ставився, два місяці зустрічалися, а потім він запропонував одружитися і дитину записати на себе. Погодилася, та навіть уявити не могла, що на неї чекає далі.

– Ми прожили півроку, а потім Радик почав поводитися дивно. Казав мені, щоб я не давала дитині їсти, не клала її біля себе у ліжко, щоб до хати не приходили мама та бабця, щоб я ні з ким не спілкувалася, – пригадує Христина. – Чоловік нічого не хотів робити. Такого терпіти не могла, тому вирішила з ним розлучитися. Після цього він почав мені погрожувати. Нас одразу не розлучили, бо є маленька дитина, а чоловік сказав, що розлучення мені не дасть. Я щодня отримувала десятки sms-ок і дзвінків. Радик казав: "Якщо ти не будеш зі мною – не будеш ні з ким. Або незабаром тобі не треба буде ні дитини, ні мами, я тебе вб’ю". Телефонував мамі, казав, що батьки можуть мені труну замовляти. Про всі ці погрози знав наш дільничний міліціонер Василь Дробот, я до нього зверталася. Але він лише мені казав: "Не хвилюйся, спи спокійно. У мене все під контролем". Дільничний лише раз викликав Радика у Путилу на розмову, а той і далі продовжував погрожувати. Я жила у постійному страху. Налякана була і моя сім’я.

Не пробачу дільничному, що він так нічого і не зробив. Він міг цьому запобігти. Тож будемо писати на дільничного скаргу в прокуратуру.
У 2013 році дівчина повторно подала на розлучення, засідання призначили на 26 серпня. 21 серпня у сім’ї Христини спочатку було, як звичайний будній день. Трагедія сталася обідньої пори, коли Христина вкладала сина спати.

– Бабця пішла до кухні, а я зайшла до хати вкласти малого спати і, як на зло, не зачинила двері, – пригадує Христина. – Лягла поряд із дитиною на ліжко і набрала маму. Почула, як у дверях клацнув замок. За кілька секунд до кімнати увійшов Радик. Він був весь жовтий, з павутиною на голові, а в руках тримав дробовик. Говорити я вже не могла, але телефон був ввімкнений і мама все чула. Радик телефон вибив з моїх рук. Я почала казати, що готова йти з ним, а він вимагав, щоб я поставила перед ним дитину, і вже націлився на сина. Я різко кинула сина на підлогу, але Радик вже вистрелив і куля потрапила мені в правий бік. Я впала, чоловік підійшов до мене. Цієї миті думала, що мені робити, помирати – не можна. Боялася, що він побачить, що я жива, і знову вистрелить, тому заплющила очі й не рухалася. Тоді Радик вистрелив у себе.

Вже після цього збіглися родичі, сусіди. Малий весь цей час плакав, кричав "мама", торкався мого обличчя. А я просила брата, щоби врятували мене, якщо ж помру – щоб виховали Дениска. Потім вже не могла говорити. Наша сільська медсестра перша надала мені допомогу, а згодом "швидка" забрала мене у Путилу. Перше, що я запитала у лікаря на операційному столі, чи житиму. Він сказав: "Будеш". Крізь мене, пройшло шість куль. Вони забилися у стіну, а одна – застрягла у ребрі. Це Бог так дав, що дитину не зачепило, а я залишилася жива.

У Путилі мені зробили першу операцію. Відрізали частину шлунка, печінки, підшили плевру, з розтрощеного ребра дістали кулю. Але у мене не працювали легені. Тоді викликали лікарів із Чернівців: Олега Харабару, Ігоря Полянського, Аурела Руснака. Вони у Путильській лікарні зробили мені другу операцію і перевезли до лікарні у Чернівцях. Я не могла дихати, довелося підключати апарат штучного дихання. Я стільки систем отримала, стільки крові мені влили... У Путилі всі родичі та знайомі здавали кров. Потім мені розповіли, що лікарі казали, що це диво, що я вижила. Тепер чекаю на третю операцію. Лікарі кажуть, що я молодець, тримаюся. Головне – надію мати. Живу далі, бо знаю, що все має бути добре. Мама привозить синочка раз на тиждень. Він квіти мені приніс, за ручку тримає мене, обіймає.
Людмила ОСАДЧУК

Потрібна допомога
У лікарні з Христиною постійно перебуває батько Микола Шинкарюк. Щоб допомагати доньці, готувати, прати речі, панові Миколі довелося винайняти квартиру.
– Лікарі кажуть, що я вже йду на поправку: потроху сама їм, ходжу, – каже Христина. – Хоча у лікарні ще доведеться провести не один тиждень.
Нині лікування залежить від грошей. Деякими ліками допомогла Путильська лікарня. Але дорогі ліки доводилося купувати. Я майже два тижні була у лікарні, витрачала на ліки 1700 гривень на день. Тепер щодня витрачаємо на ліки 600-800 гривень. Тож якщо є люди, які можуть допомогти, будемо їм вдячні.
Номер телефону батька Миколи Шинкарюка (098) 936-21-94.

Коментарі...

"Ізолювати сімейного насильника не можемо"

Чи правильно поводився дільничний, чи міг він запобігти трагедії? Із цими запитаннями ми звернулися до Путильського райвідділу УМВС.

– Якщо людина звертається до дільничного щодо погроз, сімейного насильства, мають здійснювати заходи профілактичного впливу. Це винесення офіційного попередження про недопущення у подальшому громадянином якихось протиправних дій, – пояснює виконувач обов’язків начальника Путильського райвідділу міліції Микола Гладюк. – Якщо у сім’ї були застосовані заходи фізичного впливу, на порушника складають адмінпротоколи, які скеровують у суд. Суд визначає міру покарання.

Якщо є кілька офіційних заяв, громадянина можна поставити на облік як сімейного дебошира і перевіряти цю сім’ю. Але у нас немає можливості, за законодавством, вчиняти до сімейного насильника ізолювання.

Щодо дій дільничного, то я лише нещодавно на посаді, тому справу ще не вивчив.
У наступних номерах "МБ" розпитає у новопризначеного начальника, чи вжив дільничний всіх необхідних заходів.

Насильству неможливо запобігти

– Передбачити, що чоловік може вчинити насильство, чи запобігти йому неможливо. А у цьому випадку жінка мало знала хлопця, – каже психолог соціального центру Анжела Лобзун. – Тому порадила б, перш ніж одружуватися, добре вивчити людину. Самостійно вплинути на чоловіка, який вчиняє насильство у сім’ї, жінка не може. Його неможливо вмовити. Якщо зробив це вперше, зробить і вдруге. І не варто вірити жодним запевнянням, що більше цього не буде.

Якщо чоловік погрожує, потрібно звернутися до правоохоронців. Міліціонер після написання заяви повинен провести бесіду з порушником. Якщо не допомогло – порушити справу.

Допомогти можуть і соціальні служби, які є у кожному районі. Вони мають право звернутися у правоохоронні органи, а жінку відправити у соціальний центр, доки не вирішать питання з чоловіком. Цього року через насильство у сім’ї до нашого центру звернулося 12 жінок. Це жінки, які втекли від своїх чоловіків-насильників.
Якщо потрібна допомога, звертайтеся за номерами телефонів: (0372) 58-23-83, (095) 192-29-99.