За 40 років у пішохідних походах обійшов понад 46 тисяч кілометрів. Це про чернівчанина, засновника туристичного клубу "Весло" Валерія Павленка.
...У турклубі мене зустрічає чоловік, який виглядає на 40 років: молоде обличчя, усміхнені щасливі очі. "Насправді 40 років – це тільки кількість років, які я витратив на походи. А мій вік – 64 роки", – зізнається Валерій Павленко.
"Старий волоцюга" – кращий комплімент"
Хоча пішохідник усе життя насолоджується горами, виріс він біля моря в Одесі.
– У 1974 році приїхав на Буковину в Глибоцький район до товариша, – пригадує турист. – Тоді ми вирушили у прогулянку по малину. Тоді мене вразив один епізод. Проходимо колгоспну ферму і виходимо на галявину із малиною. Коли взялися збирати малину, раптом у кущах почули шелест. Я подумав, що то корова... Аж раптом із кущів на галявину виходить красень-олень. Настільки мене тоді вразила краса того оленя! Я просто оторопів. Це був господар лісу... Із цього моменту усе й почалося – відтоді я живу походами. Того ж року я переїхав на Буковину.
Перш ніж розповідати про найдовші походи, пан Валерій пригадує епізод, який пояснює його захоплення горами.
– Якось журналістці з Німеччини пані Моніці влаштував похід, – каже Валерій Іванович. – Під час відпочинку, коли пили трав’яний чай, німкеня уважно дивиться на мене і запитує: "Скільки ви на цій галявині буваєте за сезон?" Кажу: "Приблизно 12 разів". Вона дивується: "Ви ж бачите постійно одну і ту саму картину!" Я заперечую: "Щоразу бачу все по-іншому, кожне дерево, кожна стежка – усе відкривається у новій красі..." Пані Моніка кладе у бік горнятко з чаєм й жартома зауважує: "Ви хвора людина, ви хворієте горами..."
Турист сміється, що кращого пояснення своєї любові до походів не чув. Та й книгу, яку пише, планує назвати "Спогади старого волоцюги".
– "Старий волоцюга" – це такий сленг між пішохідниками, найкращий комплімент.
"Зустрічав вовків, ведмедя..."
Говоримо про найдовші маршрути, які він подолав.
– Найдовший маршрут був на 300 кілометрів: стартували у Вижниці, а закінчили похід біля озера Синевир на Закарпатті, – пояснює пан Валерій. – Ішли два тижні. А у 2011 році здійснили похід на 10 днів на 250 кілометрів. Ми не просто ходимо. Для нас важливо зібрати легенди, насолодитися природою... Минулого року влаштували похід Чорногірським хребтом. Перетнули усі 14 його вершин, включно із шістьма двотисячниками.
Від цифр переходимо до більш поетичних спогадів.
– Тисячі кілометрів... Це ж які краєвиди, рослини та яких тварин бачили! – зауважую.
– Так, – усміхається Валерій Іванович. – Якось пішли у похід на п’ять днів Путильщиною. Зупинилися у дикому малиннику. То був серпень, і на нас чекала солодка стигла малина. Ми збирали її й жартували, що щось потрібно залишити Михайлові Михайловичу (ведмедю, – авт.). Того ж дня побачили метрів за 150 від себе, як ведмедиця ласувала малиною! Також бачив вовків... Що й казати: гори перетворили моє життя на казку.
– Ви говорите так, ніби фільм переповідаєте, – зауважую. – Тим часом люди викидають по тисячі євро на тури Європою і так ніколи й не відкривають красу рідного краю.
– Часто думаю про це, – каже пан Валерій. – Як це пояснити? Мода! У нас завжди кожен хотів випендритися. А чим хвалитися, якщо не бачили краси наших гір? Приїхав чоловік із Тибету і каже: "Ви українці дивні. У вас у Карпатах... Ну немає у світі такого місця, де у горах було б понад 200 видів лікарських рослин. А ви так мало живете!" Гляньте на наші Карпати: набудували саун, турбаз. Але ж це не туризм! Туризм – це фауна, флора. Це квіти, трави, душа природи... Перш ніж зірвати квіточку, я з нею розмовляю. У такі хвилини люди, які на джипах їдуть у гори, дивляться на мене, як на дивака. Мені шкода таких людей...
Валерія Чорней
